— Та істота з лісу?

«Так».

— Добре. Я хочу ввійти.

«Ні».

— Так, — наполягав Трейвіс. — Це мій будинок, і я не збираюся втікати, хай би там що було.

Нора згадала світлину кіношного монстра з журналу, на яку Ейнштейн так бурхливо відреагував. Вона не вірила, що на світі може існувати щось подібне. На думку Нори, Ейнштейн перебільшував або ж вони не зрозуміли його «пояснення» до світлини. І попри те вона раптом пошкодувала, що в них нема гвинтівки, а є лише револьвер.

— Це «Магнум 357», — узявся Трейвіс пояснювати псові. — Один постріл, навіть якщо вцілить у руку чи ногу, зіб’є будь-якого негідника з ніг, хоч би то й був велетень. Це те ж саме, що стріляти з гармати. В мене чудова вогнева підготовка, і я постійно тренуюся на стрільбищі, щоб не втрачати форму. Я знаю, що роблю, і сам із ним впораюся. Окрім того, ми ж не можемо викликати копів, еге ж? Що б вони тут не знайшли, їх це зацікавить, посиплеться купа запитань, і рано чи пізно вони відвезуть тебе назад у ту кляту лабораторію.

Ейнштейн був, вочевидь, незадоволений рішучістю Трейвіса, та все ж піднявся сходами й озирнувся, наче стверджуючи: «Добре, але я тебе самого не пущу».

Нора теж хотіла зайти з ними, проте Трейвіс був непохитний, наполігши, щоб вона залишилась у дворі перед будинком. Нора неохоче погодилася, оскільки в неї не було зброї, тому вона б мало чим зарадила, а, найімовірніше, могла б і сама постраждати.

Тримаючи револьвер напоготові, Трейвіс піднявся сходами до Ейнштейна і встромив ключ у замок.

7

Трейвіс відімкнув замок, поклав ключ у кишеню і штовхнув двері, тримаючи перед собою револьвер, а за мить обережно переступив через поріг. Ейнштейн зупинився поряд.

У будинку було тихо, як і належить. Але у повітрі відчувався якийсь сморід.

Ейнштейн тихо загарчав.

Через вікна в будинок майже не проникало світло надвечірнього сонця — кілька вікон були частково або повністю зашторені. Але все ж Трейвіс роздивився, що диванне покриття порване. Пошматовану поролонову начинку було розкидано на підлозі, а дерев’яний стелаж для журналів розбито об стіну на друзки. У фанері зяяли дірки. Телевізор розбили підлоговою лампою, яка ще досі стирчала з екрана, а книжки з полиці, пошматувавши, порозкидали по всій вітальні.

Незважаючи на протяг із відкритих дверей, сморід ставав нестерпним.

Трейвіс потягнувся до настінного перемикача, і в кутку загорілася лампа. Вона не давала багато світла, але безлад можна було роздивитися.

«Таке враження, що тут хтось пройшовся з бензопилою і мотокосаркою», — подумав Трейвіс.

У будинку панувала тиша.