— Ось що, волохата мордо. Якщо нам дійсно пощастить, то тобі теж зробимо новий паспорт, — пожартував Трейвіс. — Будеш пуделем.

* * *

Нора з подивом зауважила, що з настанням сутінків з моря подув такий холодний вітер, що довелося одягти нейлонову стебновану куртку, яку вони купили вдень.

— Тут навіть влітку ночі холодні, — промовив Трейвіс. — Скоро на місто опуститься туман, і волога всотає все денне тепло.

Самому Трейвісу за будь-яких обставин довелося би прихопити куртку, оскільки потрібно було чимось прикрити запханий за пояс револьвер.

— Тобі справді потрібна зброя? — запитала Нора, коли вони відійшли від машини.

— Ні. Це радше моє посвідчення особи.

— Тобто?

— Побачиш.

Нора озирнулася на Ейнштейна, який печально визирав із заднього вікна автівки. Вона дуже не хотіла залишати його на самоті, але розуміла, що такі заклади погано вплинуть на моральний стан Ейнштейна, навіть якщо б його туди впустили.

Здавалося, Трейвіса цікавили лише бари з вивісками іспанською або ж продубльованими іспанською. Деякі заклади були надзвичайно обідрані, так наче спеціально виставляли напоказ облущену фарбу і запліснявілі килими, інші ж намагалися приховати свою справжню барижну сутність за допомогою дзеркал і крикливої ілюмінації. Лише кілька з них були чистими і по-справжньому розкішними. Трейвіс у кожному з таких закладів щось говорив іспанською до барменів, а іноді — до музикантів, якщо у них була перерва. Кілька разів він совав їм скручені двадцятки. Оскільки Нора не знала іспанської, то й не розуміла, що запитував Трейвіс і чому він роздає гроші.

Коли вони вийшли на вулицю у пошуках ще однієї забігайлівки, Трейвіс пояснив, що найбільше нелегалів приїжджає з Мексики, Сальвадору та Нікарагуа. Знедолені люди тікають звідти від економічного безладу і політичних репресій. Саме тому на ринку фальшивих документів було більше іспаномовних, аніж в’єтнамців, китайців та представників інших народів.

— Тому найкоротший шлях до постачальника фальшивих паперів лежить через латинський криміналітет.

— А ти вже знайшов цей шлях?

— Ще ні. Лише натяки на нього. Найімовірніше, дев’яносто дев’ять відсотків купленої мною інформації — це брехня. Але не турбуйся: ми знайдемо те, що треба. Ось чому Тендерлойн завжди залишається в тренді: люди, які сюди приходять, завжди знаходять, що хочуть.

Тутешня публіка дивувала Нору. На вулиці й у стриптиз-барах можна було знайти будь-кого: азіатів, латиносів, білих, чорношкірих і навіть індусів, котрі змішалися у п’яному чаді. Здавалося, що міжрасова гармонія була позитивним побічним ефектом у цьому царстві гріха. Навколо тинялися типи у шкіряних куртках і джинсах. У Нориній уяві бандюги саме так і мали виглядати. Але там траплялись і чоловіки у ділових костюмах, прилизані студентики, якісь ковбої і пристойні серфери, як у старих фільмах з Аннетт Фунічелло. Волоцюги сиділи на тротуарах або підпирали стіни. Тут було багато старих алкоголіків у геть зношеному лахмітті, проте навіть пристойно вдягнуті люди мали такий дивний блиск в очах, що хотілося триматися від них подалі. Але загалом тутешнє населення майже не відрізнялося від звичайних поважних громадян із пристойних кварталів. Це вразило Нору.