Заморозивши активи Корнелла, Лем гадав, що втікачам тепер буде непереливки. Але нещодавно він дізнався, що Ділворт допоміг Трейвісу вивести з банку двадцять тисяч і якимось чином переслав кошти за будинок. Ще й більш од того, за підтримки Ділворта Нора чотири тижні тому закрила свій місцевий рахунок у банку, і гроші теж опинилися в неї. Тепер у неї, її чоловіка та собаки є достатньо ресурсів, щоби переховуватися роками.

У доці Лем спостерігав за помережаним сонцем океаном, що ритмічно бився об палі. Ці рухи заколисували його.

Звівши очі в небо, він якийсь час поспостерігав за крикливими чайками, але натомість заспокоїтися, спостерігаючи за їхнім граційним польотом, Лем почав нервувати.

Гаррісон Ділворт був освіченим, розумним — вроджений борець. Тепер, коли Лем виявив зв’язок між ним і Корнеллами, юрист погрожував засудити АНБ за те, що вони заморозили активи Трейвіса.

— Ви не висунули проти чоловіка жодних обвинувачень, — промовив Ділворт. — Який суддя-лизоблюд дозволив це зробити? Маніпулювати правовою системою задля того, щоб утиснути права громадян, — це вже занадто.

Лем міг висунути обвинувачення проти Трейвіса і Нори Корнелл за порушення будь-яких законів, що торкалися національної безпеки. Таким чином, Ділворт не зміг би надалі підтримувати втікачів, але це привернуло б увагу преси, і вигадана історія про пантеру Корнелла (а можливо, й усе прикриття АНБ) розсипалась би, наче солом’яна хатка під час бурі.

Єдина надія, що Ділворт спробує зв’язатися з Корнеллами, щоби повідомити, що їхній зв’язок нарешті викрито, тому подальші контакти слід приховувати ретельніше. Тоді, якщо доля посміхнеться Лему, він вирахує розташування Корнелла за номером телефону. Але особливих надій на це не було: Ділворт не ідіот.

Лем спробував заспокоїтися, споглядаючи бухту Санта-Барбари. Йому слід бути розсудливим і бадьорим, щоби перехитрувати старого юриста. На хвилях біля причалів легенько похитувалися сотні прогулянкових яхт зі спущеними чи знятими вітрилами; інші яхти тихо плавали у відкритому океані, де люди в купальних костюмах засмагали на борту або насолоджувалися коктейлями перед вечерею. У блакитному небі серед білих хмар ширяли чайки, наче голки, що намагаються залатати небесну матерію. На хвилерізі хтось рибалив. Уся ця сцена була напрочуд мальовнича, але одночасно вона створювала враження якогось фальшивого спокою, якого Лем Джонсон не поділяв. Він вважав, що такий спокій надто розслаблює, відволікає від холодних і невблаганних реалій життя у світі, де постійно панує боротьба. Будь-який відпочинок, що тривав довше кількох годин, дратував Лема, і тоді він мріяв про те, щоби повернутися до роботи. На суші дозвілля вимірювалося у днях і тижнях, а там, на тих дорогих і майстерно зроблених яхтах, відпочинок вимірювався екскурсіями вздовж узбережжя, що могли тривати місяцями. Від самої думки про таке тривале ледарство Лема проймав піт і йому хотілося кричати.