Трохи зніяковілий, Лем якусь хвильку постояв, а тоді присів поряд із ними.

— Бачте, цього не уникнути, — промовив він. — Рано чи пізно ми би знайшли вас.

Жінка мовчки чистила яблука. Її чоловік дивився у чашку.

«Що з ними?» — подумав Лем.

Він уявляв собі геть не такий розвиток подій і був готовий до паніки, злості, відчаю і багатьох інших проявів емоцій, але не сподівався від них такої дивної апатії. Здавалося, їм узагалі байдуже, що їх знайшли.

— Невже вам нецікаво, як ми вас знайшли? — запитав Лем.

Жінка похитала головою, а Корнелл сказав:

— Якщо ви справді хочете нам розповісти і вам від цього полегшає, тоді будь ласка.

Лем насупився, нічого не розуміючи, але почав свою розповідь:

— Усе було просто. Ми знали, що пан Ділворт зателефонував вам із якогось будинку чи офіса за кілька кварталів від того парку в затоці. Тому ми під’єдналися до комп’ютерів АТС — звісно ж, з їхньої згоди, — і наші агенти проаналізували всі міжміські дзвінки, зроблені з телефонів, що розташовувались у межах трьох кварталів біля того парку. З вами ці дзвінки не були пов’язані. Але потім ми зрозуміли, що рахунки було переадресовано на отримувача, тобто на вас. Це теж фіксується у спеціальних записах на АТС, щоби потім задокументувати дзвінки, якщо людина, якій надійшов рахунок, відмовляється платити. Ми проаналізували ці спеціальні записи — а їх було небагато — і швидко запеленгували дзвінок на ваш номер, який було зроблено з будинку на узбережжі. Він стояв на північ від парку, біля самого пляжу. Коли ми туди приїхали, щоби поговорити з його господарями — сімейством Ессенбі, — то звернули увагу на їхнього сина-підлітка. Його звуть Томмі. Хоч це й зайняло трохи часу, проте ми переконалися, що Ділворт дійсно скористався їхнім телефоном. Спочатку ми витратили купу часу, тижні й тижні, але потім… усе пішло як по маслу.

— Може, вам тепер медаль вручити? — запитав Корнелл.

Жінка взяла ще одне яблуко, розрізала його на чотири частини і почала чистити.

Спілкування йшло туго, але в Лема були інші наміри, ніж подружжя могло очікувати. Не можна було їх засуджувати за таке прохолодне ставлення, адже вони ще не знали, що він прийшов із дружніми намірами.

— Послухайте, я залишив своїх агентів у кінці дороги, — сказав Лем. — Я пояснив їм, що ви можете запанікувати чи наробити дурниць, якщо ми з’явимося всі разом. Але насправді я прийшов сам… щоб зробити вам пропозицію.

Нарешті чоловік із жінкою з цікавістю подивилися на Лема, а він продовжив:

— Я навесні кидаю цю кляту роботу. Чому… вам це знати не обов’язково, та й, утім, це не ваша справа. Просто скажу, що в мені відбулися різкі зміни. Я навчився спокійно сприймати поразки, і тепер їх не боюся.