Розділ 11

1

У четвер удень, 13 січня, Лем Джонсон залишив Кліффа Соамза і трьох інших агентів там, де ґрунтова дорога примикала до шосе «Пасіфік коуст». Він наказав їм нікого не пропускати і зоставатися на місці доти, допоки він їх за потреби не покличе.

Кліффу Соамзу це здалося дивним, але він не заперечував.

Лем пояснив, що Трейвіс Корнелл раніше служив у загоні «Дельта» і має за плечима непоганий бойовий досвід, тому з ним слід бути дуже обережним.

— Якщо ми захочемо взяти будинок штурмом, то він здогадається, хто ми, і може вчинити опір. А якщо я піду сам, то зможу його переконати і вмовити просто здатися.

Таке непереконливе пояснення його дій, що суперечили правилам, не змогло стерти виразу нерозуміння з обличчя Кліффа, проте Лем на це не зважав.

Він одинцем поїхав на одному із седанів і припаркувався перед будинком із мореного дуба.

На деревах виспівувало птаство. Зима тимчасово відступила з північного каліфорнійського узбережжя, і день випав теплий.

Лем піднявся сходами і постукав у двері.

На стук до дверей підійшов Трейвіс Корнелл і, поглянувши на непроханого гостя крізь дверцята решітки, поцікавився:

— Пан Джонсон, наскільки я розумію?

— Як ви… а, так, звісно. Гаррісон Ділворт розповів про мене того вечора, коли зателефонував вам.

На подив Лема, Корнелл відкрив двері.

— Прошу, заходьте.

Корнелл був одягнутий у безрукавку, вочевидь, через пов’язку майже на ціле плече. Він провів Лема крізь вітальню в кухню, де за столом сиділа його дружина і чистила яблука на пиріг.

— Пан Джонсон? — запитала вона.

Лем посміхнувся і сказав:

— Я так бачу, мене тут усі знають.

Корнелл сів за стіл і взяв у руки чашку кави, але Лему не запропонував.