– Так.

– Коли?

– Щойно, у спальні. Після того, як Саймон пішов.

Джейс змірив її холодним поглядом, але продовжив:

– Ти використала руни? Які?

Вона знизала плечима, вказуючи на спорожнілий аркуш:

– Не знаю. Вони виникли в мене перед очима, і я намалювала те, що побачила.

– Це руни, які ти побачила в Сірій книзі?

– Не знаю. – Клері похитала головою. – Я не можу тобі точно сказати.

– І ніхто тобі не показував, як це зробити? Мама, наприклад?

– Ні. Я ж казала, вона постійно торочила, що магії не існує.

– Можу посперечатися, що мама таки навчала тебе, – перебив Джейс. – А потім ти це забувала. Магнус недарма сказав, що твоя пам’ять стане потроху відновлюватися.

– Можливо.

– Точно! – Джейс звівся і почав міряти кімнату кроками. – Очевидно, що користуватися такими рунами протизаконно, якщо немає офіційного дозволу. Але це зараз не має значення. Думаєш, мама сховала Чашу в картині й витягти її можна так само, як кавове горня?

Клері кивнула:

– Але не в тих картинах, що висіли у нас удома.

– А де? У якійсь галереї? Чаша може виявитися де завгодно…

– Вона взагалі не в картині, – відповіла Клері. – А в карті.

Джейс завмер і уважно глянув на неї:

– У карті?