– Це дуже просто. – Алек спохмурнів. – Річ не в тому, що нам робити, а у твоїй залежності від небезпеки.

Джейс роздратовано похитав головою.

– Не розумію, що тобі з того.

«Тому що Алек не хоче, щоб ти постраждав», – подумала Клері. Їй було дивно, що Джейс не здатний побачити, що відбувається з Алеком. Хоча і вона не помічала Саймонових почуттів. Про що можна говорити?

– Доротея не довіряє Конклаву. Практично, вона його ненавидить. А нам вона довіряє, – додав Джейс.

– Вона довіряє мені, – вимовила Клері. – Не певна, що ти їй сподобався.

Джейс вів далі:

– Давай, Алеку. Обіцяю, нудно не буде! Подумай, якої слави ми заживемо, якщо повернемо Чашу в Ідрис. Наші імена пам’ятатимуть завжди.

– Слава мене не цікавить! – Алек не зводив з Джейса очей. – Я просто не хочу наробити дурниць.

– Проте Джейс має рацію, – мовив Годж. – Якщо в прихисток прийдуть члени Конклаву, не минути лиха. Доротея втече з Чашею, і їх ніколи не знайдуть. Джоселін дала нам зрозуміти, що вона хотіла, щоб Чашу знайшла саме Клері.

– То нехай іде сама! – випалив Алек.

Навіть Ізабель перехопило дух від цих слів. Джейс, що спирався руками об стілець, холодно глянув на Алека. Клері подумала, що лише Джейс міг виглядати привабливо навіть у піжамних штанях і старій футболці.

– Якщо ти боїшся Зречених, краще сиди вдома! – тихо сказав він.

Алек сполотнів:

– Я не боюся!

– Добре. – сказав Джейс. – Отже, проблем нема. – Він оглянувся. – Всі у справі.

Алек щось пробурмотів, а Ізабель енергійно закивала головою.

– Звичайно! – втішилася вона. – Звучить весело!

– Щодо веселощів не впевнена, – промовила Клері, – але я теж з вами.

– Клері, – швидко втрутився Годж, – цей захід небезпечний, і ти не зобов’язана брати в ньому участь. Можемо повідомити Конклав.