– Пам’ятаєш колоду Таро у мадам Доротеї, яку їй намалювала мама?

Він кивнув.

– А пам’ятаєш, як я витягнула туз Кубків. Пізніше, коли я побачила статую ангела, то чаша в його руках видалася мені знайомою. Це тому, що бачила її раніше, на карті. Мама сховала Чашу Смерті в колоді Таро мадам Доротеї.

– Вона знала, що на цій території Чаша буде в безпеці. Окрім того, Доротеї навіть не потрібно було розповідати, що це за предмет і навіщо його треба ховати.

– А навіщо їх ховати? Доротея нікуди не виходить, і карти завжди при ній…

– І твоя мама була поблизу, і могла за ними приглядати. – Джейс був вражений. – Непоганий хід.

– Не думаю! – Клері ледь контролювала тремтіння у голосі. – Краще б вона не так добре її заховала.

– Тобто?

– Якби Чашу знайшли, може, мамі б дали спокій? Якщо їм була потрібна тільки Чаша…

– Її б убили, Клері, – сказав Джейс. Клері знала, що він має рацію. – То були ті самі люди, що вбили мого батька. Твоя мама й досі жива саме тому, що Чашу дотепер не знайдено. Тому тішся, що вона так добре її заховала.

– Я не розумію, до чого тут ми? – сонно бурмотів Алек.

Джейс розбудив решту мешканців Інституту на світанку і приволік до бібліотеки, щоб «розробляти військову стратегію». Алек прийшов у піжамі, а Ізабель – у рожевому пеньюарі. Годж у звичному твідовому костюмі пив каву з надщербленого синього горнятка. Лише Джейс, незважаючи на синці, був по-справжньому бадьорим.

– Я думав, пошуки Чаші – справа Конклаву, – не вгамовувався Алек.

– Буде краще, якщо ми зробимо це самі, – нетерпляче промовив Джейс. – Ми з Годжем порадилися і вирішили.

Ізабель заправила за вухо косу зі вплетеною рожевою стрічкою:

– Я у грі!

– А я – ні! – не вгамовувався Алек. – Агенти Конклаву розшукують Чашу по всьому місту. Просто надайте їм інформацію, і хай шукають.

– Це не так просто, – заперечив Джейс.