– Не треба, – заперечила Клері на власний подив. – Мама хотіла, щоб Чашу знайшла саме я, а не Валентин або хтось інший. – Вона згадала слова Магнуса: «Вона ховалася не від монстрів». – Мама витратила все життя на те, щоб утримати Валентина подалі від Чаші, тож це найменше, що я можу зробити.

Годж усміхнувся до Клері:

– Думаю, вона знала, що ти скажеш саме так.

– Не переймайся, – сказала Ізабель. – З тобою нічого не станеться. З кількома Зреченими ми якось упораємося. Вони хоч і божевільні, але тупуваті.

– І впоратися з ними простіше, ніж з демонами, – підхопив Джейс. – Приречені недостатньо винахідливі. Іще нам знадобиться автівка. Бажано побільша.

– А навіщо? – здивувалася Клері. – Раніше ми чудово обходилися без неї.

– Раніше ми такі цінні предмети з собою не носили. Я не хочу їхати з нею в метро, – пояснив Джейс.

– Існує таксі чи мікроавтобуси, – втрутилася Ізабель.

Джейс похитав головою:

– Я хочу, щоб усе було під контролем. У важливих питаннях я не хочу залежати від приземлених: ні від таксистів, ні від компаній, що здають автомобілі в прокат.

– Хіба в тебе немає водійських прав? – спитав Алек, дивлячись на Клері з погано прихованою відразою. – Мені здавалося, що всі приземлені мають їх.

– Не в п’ятнадцять років, – огризнулася Клері. – Я отримаю їх цього року, але не тепер.

– Користі з тебе ніякої!

– Зате мої друзі водять машину, – випалила дівчина. – Саймон має права.

Клері одразу пошкодувала про свої слова.

– Справді? – задумливо спитав Джейс.

– Але в нього немає авто, – швидко додала вона.

– Отже, він бере батьківську машину? – продовжував Джейс.

Клері зітхнула: