Тим часом суддя дивився на нього зі зведеними вгору кущастими бровами.

— Робіть, — сказав Френк. — Я перекажу Террі. Якщо той Райнґолд погодиться, ми можемо все обмізкувати або тут, або ввечері в управі.

— Тож ви не… — суддя прокашлявся. — Ви не починатимете жодних термінових дій?

— До кінця дня і вночі я просто триматиму біля в’язниці машину. — Френк завагався. — Іншого я не можу обіцяти, та й навіть це залежить від Норкросса, якщо він не встругне якоїсь дурні.

— Мені здається сумнівним…

— А мені ні.

Френк багатозначно постукав собі пальцем по западині на скроні, немов показуючи, який серйозний там в нього відбувається розумовий процес.

— На тій посаді, яку я наразі обіймаю, я мушу сумніватися. Він вважає себе метким, а такі хлопці можуть створювати проблеми. Для інших і для самих себе. Дивлячись на це під таким кутом, ваша поїздка в Коглин — це благодійна місія. Отже, кермуйте обережно, судде.

— У моєму віці я завжди так роблю, — відповів суддя Сілвер.

Його повільне сідання в лендровер було болісно спостерігати. Френк уже збирався йому допомогти, коли Сілвер нарешті вмостився за кермом і зачинив двері. Загуркотів, прокинувшись, двигун, Сілвер безжально ним погазував, а потім увімкнулися фари, прорізавши конуси в мжичці.

Колишній фебеерівець, та ще й у Коглині, чудувався Френк. Дива нескінченні. Можливо, той може подзвонити в Бюро й отримати терміновий федеральний ордер з наказом Норкроссу випустити ту жінку. Навряд чи, коли уряд серед такого рейваху, проте не поза ймовірністю. Якщо Норкросс їм і тоді відмовить, ніхто не винитиме їх за те, що застосували силу.

Френк пішов до приміщення віддати накази решті поліціантів. Він уже вирішив послати Берровза і Ренґла змінити Пітерза і того хлопця, Бласса. А він з Пітом Ордвеєм почне складати список чоловіків, відповідальних чоловіків, котрі можуть увійти до тієї спільноти, якщо така спільнота буде потрібна. Нема сенсу вертатися зараз до управи, де може з’явитися Террі; вони можуть робити все просто тут, у їдальні.

7

7

Суддя Оскар Сілвер тепер нечасто їздив машиною, а коли сідав таки за кермо, то не перевищував сорока миль за годину, хай хоч би скільки машин пленталися позаду нього. Якщо вони починали сигналити чи стукати його в задній бампер, він знаходив місце, де міг зупинитися і дозволити їм проїхати повз, а потім знову рухався так само, повагом. Він усвідомлював, що й рефлекси, і зір у нього підупали. І на додаток, він уже пережив три інфаркти, а та операція з коронарного шунтування, яку йому зробили у Святій Терезі два роки тому, лише відклала на деякий час останню зупинку його спрацьованої рідної помпи. Він спокійно до цього ставився, але не бажав померти за кермом, коли останній виверт міг забрати одне чи й більше життів разом з ним. На сорока милях (менше в межах міста), він гадав, що має доволі непогані шанси встигнути натиснути гальма і перемкнути важіль на «парк», перш ніж світло для нього вимкнеться назавжди.