— Оскільки моє ім’я Френк, на менше я б не очікував[300] Сілвер не відповів йому усмішкою.

— Гаразд. Ви порядний чоловік, і я радий, що ви виявили ініціативу, відтоді як заступник шерифа Кумс… скажімо так, hors de combat[301]… і очевидно, що ніхто інший з офіцерів не бажає брати на себе такої відповідальності, проте ви не маєте досвіду в правоохоронних органах, а ця ситуація делікатна. Надзвичайно делікатна. Ви згодні?

— Так, — сказав Френк. — За всіма пунктами.

— Я побоююсь вибуху. Спільнота озброєних людей, які виходять з-під контролю і перетворюються на банду. Я бачив, як воно відбувається, давно, під час одного бридкого страйку шахтарів у сімдесятих, і то було негоже дійство. Спалені будинки, вибухи динаміту, вбиті люди.

— Ви маєте альтернативу?

— Я міг би. Я… йди геть, чорти забирай!

Суддя відмахнувся покривленою артритом рукою від нетлі, яка пурхала довкола його голови. Та відлетіла і сіла на автомобільну антену, звільна граючи своїми крильцями під легенькою мжичкою.

— Ці комахи повсюди останнім часом.

— Угу. Отже, про що ви говорили?

– Є один чоловік у Коглині на ім’я Гаррі Райнґолд. Колишній агент ФБР, вийшов на пенсію два роки тому. Гарний чоловік, гарний службовий формуляр, кілька офіційних подяк від Бюро — я бачив їх на стіні в його кабінеті. Думаю, я міг би поговорити з ним, побачити, може він включиться.

— Як хто? Як поліціянт?

— Як радник, — сказав суддя і зробив вдих, що відгукнувся деренчанням в його горлі. — І, можливо, як перемовник.

— Перемовник щодо заручників, ви маєте на увазі.

— Так.

Перший Френків імпульс був дитинячим, але сильним — сказати судді: «Аж ніяк, тут керую я». Хоча, в технічному сенсі, він не керівник. Террі Кумс — керівник, і завжди залишається можливість того, що Террі з’явиться, з похмілля, але тверезий, і захоче стати до керма влади. І ще: чи може він, Френк, зупинити суддю, не застосовуючи методів фізичного обмеження? Ні, він не може. Хоча Сілвер повівся як істинний джентльмен, і не сказав цього (тоді як, звісно, мусив би), він тут представник суддівської влади і таким чином значно перевищує рангом самопризначеного правоохоронця, чия спеціальність ловити бродячих собак і робити оголошення для «Адоптуймо тварини» на Громадському каналі[302]. Мав ще одне міркування, і то найважливіше з усіх: перемовини щодо заручників насправді непогана ідея. Дулінгський виправний, він як укріплений замок. Хіба важливо, хто саме виманить звідти ту жінку, коли цю роботу буде зроблено? Коли її вже можна буде допитувати? Жорстоко, якщо необхідно, якщо вони вирішать, що вона дійсно має здатність зупинити цю Аврору?