— Ти не винен, але спасибі за підтримку.

— Можливо, все було б інакше, якби ті квочки з ДАР не довбали їй мізки. Он лише місіс Сноу й місіс Ашер подзвонили їй за останні два дні разів сто.

Ми проїхали повз крадничку — цього разу біля неї не було навіть Товстуна. На вулицях усі вимерли, нібито ми потрапили у місто-привид. Збори дисциплінарного комітету було призначено рівно на п’яту, і ми планували приїхати вчасно. Нарада проводилася у спортзалі — єдиному приміщенні, здатному вмістити усіх охочих. Маю сказати, що це ще одна відмінна риса Гатліна — тут усе стосується всіх. У Гатліні не буває закритих засідань. З огляду на те, що в місті не працювала жодна установа і не світилося жодне вікно — на нараду збиралися всі жителі міста.

— А як це твоя мати так швидко організувала масовку? Швидко навіть як на неї.

— Я ненароком почув, що прийде також док Ашер. Він на полювання ходить із директором Гарпером і ще якоюсь шишкою в шкільній раді.

Док Ашер був батьком Емілі і єдиним справжнім лікарем міста.

— Супер.

— Хлопці, ви ж розумієте, що мене збираються вигнати зі школи? Напевно, вони вже так і вирішили, а нарада — це тільки шоу.

Лінк кинув на неї спантеличений погляд.

— Вони не можуть просто так вигнати тебе зі школи, не послухавши твоїх свідчень. Ти ж нічого не зробила!

— А яка різниця? Все це вирішується за зачиненими дверима, і жодні мої слова не матимуть ваги.

Вона говорила по суті, й ми обоє це знали. Тому я просто мовчки підніс її руку до своїх вуст, всоте бажаючи, щоб замість неї перед дисциплінарним комітетом постав я.

Але в тому й справа, що це було неможливо. Хай що б я сказав, хай що зробив, я все одно залишуся одним із них. А Ліна — ні. Напевно, це найбільше мене дратувало й непокоїло водночас. Я ще сильніше зненавидів їх, бо глибоко в душі вони й досі вважали мене своїм. Навіть якщо я зустрічався з племінницею старого Рейвенвуда, не падав навколішки перед місіс Лінкольн і не ходив на вечірки Саванни Сноу. Я був одним із них. Я належав цій громаді, і ніщо не могло цього змінити. А як припустити, що і громада належала мені, то виходило, що Ліні протистояли не тільки вони. А й я.

Ця правда мене вбивала. Лінине обрання станеться на шістнадцятиріччя, а от мене було обрано від народження. Я контролюю свою долю не більше за неї. Ймовірно, ми обоє не здатні нічого контролювати.

* * *

Я заїхав на вщерть заповнену стоянку. Біля центрального входу вже купчилися люди — я не бачив такого натовпу з часу виходу на екран «Богів і генералів», найдовшого і найнуднішого фільму про Громадянську війну. У ньому, до речі, знялася половина моїх родичів — вони грали в масовці у власних костюмах.