Битва на Медовому пагорбі

Зранку в мене тріщала голова. На відміну від героїв книжок, я не списав учорашні події на сон і не повірив, що містична поява Мейкона Рейвенвуда в моїй спальні була лишень витвором сонної уяви. Щоранку після загибелі мами я прокидався з надією, що це все мені просто наснилось, але більше не збирався повторювати своєї помилки.

Цього разу я знав: якщо здається, що все змінилося, то зміни дійсно відбулися. Якщо здається, що все стає дивнішим і заплутанішим, то так і є. Якщо здається, начебто в нас із Ліною залишається дедалі менше часу, то це таки правда.

* * *

Шість днів і обмаль надій. Що додати? Нічого, а тому ми про це мовчали. Натомість, як завжди, ходили шкільним коридором, тримаючись за руки; цілувалися за шафками до затерплості в губах і до відчуття, що нас ось-ось вразить струмом. Ми продовжували жити у нашій мильній бульці, удаючи, що все в нормі й ми радіємо звичайному життю, чи тому крихітному відтинку, який від нього лишився. А ще ми говорили, говорили, говорили, навіть на уроках, навіть крізь аудиторії та коридори.

Поки я ліпив глиняний горщик на уроці гончарного мистецтва, Ліна розповіла мені про Барбадос, де вода зустрічається з небом і зливається в єдину синь.

Поки ми писали твори за повістю «Химерна історія доктора Джекіла і містера Гайда», а Саванна Сноу цмокала жувальною гумкою, Ліна повідала мені про свою бабусю, яка давала їй пити шипучку крізь очеретяну соломинку.

А ще вона розповіла мені про Мейкона, який, незважаючи на будь-які відстані, приїздив до неї кожного дня народження, відколи вона себе пам’ятає.

Тієї ночі, перечитуючи «Книгу місяців» аж до самого світанку, ми разом споглядали схід сонця — лишень вона з Рейвенвуда, а я зі свого вікна.

«Ітане?»

«Я тут».

«Я боюся».

«Знаю. Л., спробуй заснути».

«Я не хочу марнувати час на сон».

«Я теж».

Але ми обоє знали, що це неправда. Просто жоден з нас не хотів знову бачити ті ж самі кошмари.

* * *

«Ніч обрання є ніччю найбільшої слабкості, бо тоді пітьма зсередини з’єднується з пітьмою ззовні, і наділений силою відкривається великій темряві, не маючи захисту, оберегу чи замовлянь від нападу і вторгнення. Смерть у годину обрання безповоротна і вічна…»

Ліна згорнула книжку.

— Я більше не можу це читати.