Пісня скінчилась, а стукіт у двері — ні. Величезний іменинний торг із трьома шарами рожевого, білого та сріблястого крему стояв посеред зали на невеличкому столику, вкритому білою скатертиною і сервірованому нібито для гостей. Ліна задула свічки, відмахуючись від диму в тій-таки кімнаті, де хвилину тому палахкотіли вогні. Усі зааплодували. У джинсах і моїй олімпійці Ліна здавалася звичайною іменинницею, якій щойно виповнилося шістнадцять.

— От молодець! — бабуся відклала в’язання і взялася нарізати торт, а тітка Дел заходилася розливати чай. Ріс і Раян принесли величезну купу подарунків, а Мейкон сів у сторічне крісло-гойдалку і налив собі й Барклі віскі.

«Л., у чому справа? Що відбувається?»

«Хтось прийшов, тому вони обачні».

«Я за вами не встигаю».

«З’їж краще торта. Це ж вечірка з нагоди дня народження, ти не забув?»

Хтось наполегливо стукав у двері, й Ларкін врешті відірвався від поїдання іменинного торта. До речі, Ліниного улюбленого, з солодким сиром і какао.

— То хтось відчинить чи ні?

Мейкон струсив крихти з кашемірового піджака і спокійно перевів погляд на Ліниного брата:

— В будь-якому разі, Ларкінс, подивись, хто там.

До Ліни ж він похитав головою. Це означало, що вона сьогодні не відчинятиме дверей. Ліна кивнула на знак згоди і притулилася до бабусі, усміхаючись над солодким іменинним частуванням, як справжня любляча онучка. Такою вона й була. Потім вона поплескала по диванній подушці поряд із собою, а це означало, що настав мій час знайомитися з бабусею. Супер.

Та коли у передпокої почувся цей голос, я зрозумів, що краще би перезнайомився зі всіма бабусями на світі. Як же я не хотів зустрічати тих, хто зібрався за дверима, а це були Ридлі й Лінк, Саванна й Емілі, Іден і Шарлотта, решта їхнього фан-клубу та хлопці з баскетболу. Чомусь ніхто з них не одягнув своїх «янгольських» футболок, але я зрозумів причину. У Емілі на щоці сіріла пляма — вони щойно повернулися з історичної реконструкції. Тут я втямив, що ми з Ліною майже все проґавили, а отже, залік з історії нам не світить. На сьогодні залишилася хіба що вечірня програма і феєрверки, але зараз мені було смішно, що я взагалі раніше так переймався через шкільні оцінки.

— Сюрприз!

Ні, словом сюрприз це не описати — Рейвенвуду знову дісталися хаос і небезпека. У холі не було де яблуку впасти, і бабуся помахала гостям з дивана. Мейкон продовжував пити віскі, спокійно і стримано, як завжди. Лише добре знаючи його, можна було здогадатись, що він злиться.

Та й узагалі, як подумати — навіщо Ларкіну було їх впускати?