— Нічого не змінилось. Я, як і раніше, не збираюся водитися з цими дівчатами, але на вечірку страшенно хочу піти.

— Ти сама собі суперечиш, — хвилювався Мейкон.

— Знаю. І знаю, що це маячня, але мрію побути такою, як усі. Хочу потанцювати без зайвих пригод, прийти на вечірку за запрошенням… Я розумію, що все це влаштувала Ридлі, але ж я можу на це не зважати? — Ліна звела до Мейкона очі й закусила губу.

— Я не в змозі цього допустити, навіть якби й хотів. Це дуже небезпечно.

їхні погляди зустрілися.

— Ми з Ітаном так і не потанцювали. Ти ж сам казав це, дядечку М.!

На якусь мить могло здатися, що Мейкон піддасться, але це була омана.

— Вважай, що я цього не казав. Сам я от ніколи не ходив до школи і навіть містом не гуляв у вихідні. У всіх є несправджені мрії.

Ліна дістала останній козир:

— Але ж сьогодні мій день народження, і після нього може статися все, що завгодно. Можливо, це мій останній шанс… — вона не закінчила речення, і воно повисло в тиші.

…потанцювати з моїм хлопцем, побути собою, відчути щастя… їй не треба було цього казати, ми все розуміли без слів.

— Ліно, я розумію, що ти відчуваєш, але я відповідальний за твою безпеку. І надто сьогодні, коли ти маєш бути зі мною. Смертні лишень скривдять тебе і завдадуть тобі болю. Ти не можеш бути такою, як усі. Ти й не мала такою бути.

Мейкон іще ніколи не говорив так з Ліною. Я навіть не знав, кого він більше мав на увазі — ініціаторів вечірки чи мене.

Лінині очі блищали, але не слізьми.

— Чому ні? Чому вони сьогодні не можуть влаштувати для мене свято? Ти хоч коли-небудь замислювався над тим, що вони не тільки кривдять?

— Та хай би що — хіба не байдуже? Ти природниця. Одного дня ти вирушиш туди, де тебе не знайде навіть Ітан! І кожна хвилина, яку ви зараз проводите разом, стане черговим тягарем, який ти нестимеш до кінця життя!

— Він не тягар.

— О, ще й який. Через нього ти втрачаєш сили, а це означає, що він небезпечний.

— Він дає мені ці сили, а небезпеку в ньому бачиш тільки ти!

Я втрутився у їхню розмову: