Бо виявилося, що не я вислизнула з його рук, а його відірвали від мене.
Бо виявилося, що не я вислизнула з його рук, а його відірвали від мене.
Розганяючи вогонь і дим, я потягнулася з дна склепу до Ітанових пальців. Звелася навшпиньки, але все одно ледь-ледь змогла його торкнутись.
Розганяючи вогонь і дим, я потягнулася з дна склепу до Ітанових пальців. Звелася навшпиньки, але все одно ледь-ледь змогла його торкнутись.
«Ітане, я кохаю тебе. Не залишай мене саму. Я сама не дам цьому ради».
«Ітане, я кохаю тебе. Не залишай мене саму. Я сама не дам цьому ради».
Якби світив місяць, я б могла роздивитися його обличчя, але жовтий диск зник. Світло випромінював лише вогонь, але й він застиг навколо мене непорушною стіною. Небо зяяло чорною пусткою. Сьогодні я втратила все.
Якби світив місяць, я б могла роздивитися його обличчя, але жовтий диск зник. Світло випромінював лише вогонь, але й він застиг навколо мене непорушною стіною. Небо зяяло чорною пусткою. Сьогодні я втратила все.
Мої ридання перейшли у схлип, і тоді я сплела наші пальці, усвідомлюючи, що його рука вже ніколи не торкнеться мого волосся.
Мої ридання перейшли у схлип, і тоді я сплела наші пальці, усвідомлюючи, що його рука вже ніколи не торкнеться мого волосся.
Ітан.
Ітан.
Я хотіла щосили прокричати його ім'я, хоч і знала, що ніхто мене не почує. Але на крик не залишилося сил. Зосталися лише слова, пригадані мною з видіння. Пам'ять не стерла жодного з них.
Я хотіла щосили прокричати його ім'я, хоч і знала, що ніхто мене не почує. Але на крик не залишилося сил. Зосталися лише слова, пригадані мною з видіння. Пам'ять не стерла жодного з них.
Крове ти мого серця.
Тіло від мого тіла.
Душе душі моєї.
— Не роби цього, Ліно Дюкейн. Не мішайся з тією «Книгою місяців» і не розпочинай цих темних справ із самого початку.
— Не роби цього, Ліно Дюкейн. Не мішайся з тією «Книгою місяців» і не розпочинай цих темних справ із самого початку.
Я розплющила очі: поряд зі мною у вогні застиглого саду стояла Амма.