– А це чому, мій розумнику? – спитав збитий з пантелику Трурль.

– Тому, що та комета мала зачепити хвостом цілий оркестр! Принаймні це цілком правдоподібна річ…

– Не чіпай його! Не торкайся нічого руками! Сиди спокійно, поки я тобі не скажу, чуєш? – знову розсердився Трурль, і, зміцнивши у такий спосіб свою позицію наставника, заходився далі оглядати істоту…

– Ці краги з пряжками… – повільно зауважив він. – Але чому матерія скам’яніла? Авжеж, авжеж, зрозуміло, вона замерзла на кістку, як і її володар! Ми могли б, ти чуєш, вивчити його спектроскопічним методом, беручи мікропроби, але в такому разі дізналися б тільки про його хімічну будову, а та будова не скаже нам, яким чином він потрапив до цієї крижаної труни! Найліпше буде, коли ми запхаємо його до воскрешальні!

Глибоко замислений, сидів він навпочіпки біля Істоти з Зірок.

– Якби нам пощастило, то ми змогли б поставити їй запитання й дістати від неї цінні відповіді. Проте, яку ж нам застосувати матрицю воскрешання? От у чому заковика! Це не представник класу Silicoidea[40] родини Festinalentinae,[41] не кіберак, не кібериба…

– А я тільки скажу, що це звичайнісінький перкусист! Найліпше буде покласти його на піч! – проверещало своєї машиненятко.

– Сиди тихо! Робот роботові не рівня!.. Поміщення на піч – діло нехитре і не потребує вживання тих знань, якими я володію! Легко допуститися дурниці! Барабан може бути предметом, що збиває зі сліду, або ж камуфляжем, і тоді процедура оживлення виявиться надто небезпечною, бо то може бути якийсь смертоносний апарат, що його зловорожий творець послав у Космос за тим, кого собі намітив, – бо й таке буває! А з другого боку, до застосування заходів по оживленню спонукає імператив космічної доброзичливості, розумієш? Таким чином я вдався до етики. А може, ми дізнаємось чогось більшого, коли звернемося до третьої ями! Трурль як сказав, так і зробив на очах у кмітливого Цифранека, що весь час заважав йому своїми меткими запитаннями, аж розгніваний Трурль почав дедалі дужче гатити у лід молотком. Розлігся оглушливий тріск, розколота брила розчахнулась надвоє, а разом із нею – ув’язнений в ній екземпляр. Трурль на мить аж занімів.

– Це через тебе! А щоб тебе…

– А як же космічна доброзичливість? – прошепотів Цифранек, щоправда так само дуже оторопілий.

Трурль добру хвилину дивився на блискучі лаковані штиблети з пряжками, темно‑сині у червону смужку шкарпетки і холодні литки, що стирчали, вже очищені, з половини крижаної брили. Його вразила надзвичайна охайність тих предметів.

– Може, це істота, що трималася культу своїх нижніх футлярів? – сказав він, міркуючи вголос. – Дивина! Та я не певен, чи вдасться нам оживлення розділених половинок… Слід було б спочатку з’єднати їх знову.