– Та не цієї миті, віслюче, а в житті!

– Я прагну слави, більшої, ніж твоя!

– То марна річ, вона не варта, щоб на неї витрачати сили, і вже безперечно не може правити за життєву мету.

– А чого ж це ти тоді порозвішував на стінах усі свої дипломи й відзнаки?

– Просто так! Це не має значення. Не перебивай мене увесь час, бо я зараз візьму та й перепрограмую тебе!

– Ти не зробиш цього, бо так було б неетично.

– Ну, годі вже. Ходімо на горище – я дам тобі предметну лекцію з філософії, тільки слухай мене, вчися й не перебивай увесь час!

Отож вони пішли. Трурль приставив до комина драбину, виліз на неї, за ним видерся нагору Цифранек, і обидва стали на дасі, звідки відкривався широкий краєвид.

– Поглянь на драбину, якою ми вилізли з горища, – доброзичливо мовив Трурль. – Я її купив випадково, а оскільки вона була задовга, а я не хотів зробити її коротшою, бо вона зроблена з добрячого дерева, то я вибив у даху дірку й вистромив надлишок драбини через цей отвір. Як бачиш, вона стирчить тепер на два метри вище даху. Коли ти вилазиш по ній знизу, то кожен твій крок, зроблений на наступному щаблі, має водночас чіткий і однозначний сенс. Та якщо ти лізтимеш далі, залишивши під собою горище й дах, сенс, який був у твоїх попередніх кроках, зникне на рівні даху, і вже не буде ніякого, крім того сенсу, який ти сам визначиш! Отже, можна сказати «Лізу на дах», коли спитають про те, навіщо ми ставимо ноги на нижні щаблі драбини, але не можна так само відповісти, коли залізеш дуже високо! Там, нагорі, мій Цифраню, треба вже самому видумувати собі і мету, і сенс. In ovo[39] то є ціла теорія вищого буття, або ж розуму, який, породжений вибриками й вихватками матерії, починає дивуватися з того, що він розумний, а не знає як того, що йому з собою робити, так і того, що означає цей його розлад! Запам’ятай мої слова, бо це дуже глибока притча з філософським підтекстом!

– А чи не означає це, що нас дуже високо занесло? – спитав малюк.

– Певною мірою самим пориванням, бо цей процес, коли вже набере розгону, мчить нестримно. А тепер зосередся, бо я говоритиму тобі про різницю між тим, що можливе, і тим, що неможливе.

– Я сам чув, як ти казав дядькові Кляпавцієві, що все можеш! – випалив Цифранек.

– Вгамуєшся ти нарешті? Я казав це в іншому розумінні. Знання усувають подив, бо того, хто все знає, ніщо не може здивувати! Отже, мене ніщо не може здивувати, утямив?

– А якби сталося те, що ти вважаєш за неможливе, ти так само не здивувався б?

– Не кажи дурниць. Те, що неможливе, статися не може. Якби, приміром, у цю мить до нашого садочка впав метеорит…