Було вже давно за північ, але сон навіть не наближався. Гессі поставила камеру перед собою на ліжку і, підібгавши ноги, роздивлялася її знов і знов. Можливо, вона могла зламатися за ті місяці, що її не використовували. Проте чи можуть ламатись чарівні речі?

Їй кортіло зустріти історика, який подарував цю магію, і спитати в нього поради. Проте, може, він забув про свою камеру і ніколи по неї не повернеться? І як бути з батьками? І чому це сталося саме тепер? Де вона схибила?

Гессі не знала.

Вона почувалась так, мовби довго стояла посеред заледенілої ріки і аж тепер крига почала тріскати, нашпичуючись голками на неї.

* * *

— А на зимові свята ми поїдемо до Фіренсу, — повідомив батько через кілька днів за вечерею.

Гессі відчула, що їжа застрягла в горлі. На коротку мить вона подумала, що, може, тоді, в темряві, помилилась, може, камера спрацювала-таки і тепер усе буде гаразд. Але згадка про Фіренс викликала в уяві лише красиве лице мадаме Рошері. І дівчині стало огидно від думки, що батько хоче повезти їх на свята туди, куди планує перебратись, покинувши їх. Зовсім скоро.

Дівчині здалося, що на плечах лежить щось дуже важке і притискає тіло до стільця, хилить голову донизу, аж несила підвести погляд.

— Я не поїду, — шепнула вона.

— Гестіє Амаліє, говори гучніше, — закинула матінка.

— Я не поїду до Фіренсу, — повторила Гессі твердо. — Узагалі. Не поїду.

— Чому? Ти погано почуваєшся? — спитав батько так тепло й уважно, що їй захотілося вистрибнути з-за столу, підбігти до нього, вчепитись у темну жилетку і закричати, що він робить дуже-дуже-дуже поганий вибір.

— Чи ти домовилась із кимось іншим щодо свят? — втрутилась Генріка, котра, мабуть, сподівалася саме на це. Їй не надто хотілось їхати у Фіренс, коли Морґін залишиться на всі свята в місті.

— Ні. Я просто не поїду до Фіренсу. Мені хочеться побувати у Фіолле. Я вирушу туди. Сама. — Гессі розгладила серветку на колінах. — Ви не повинні змінювати свої плани через мене.

Кілька секунд усі мовчали, наче оцінювали слова зазвичай тихої й покірної Гестії. Мабуть, вирішували, наскільки висока в неї температура.

— Фіолле? Що такого у Фіолле? Ти там ніколи не була, — здивувалась матінка найпершою.

— Є багато місць, де я не була. Це не причина їх не відвідувати. — Дівчина подумки вибудувала довкола себе тоненький, невидимий щит, об котрий мали б розбиватися слова всіх, хто її оточував. Адже вони заперечуватимуть.

— Зимові свята — родинний час, — повчально почав батько. — Це хороша можливість присвятити кілька днів найближчим людям.

Гессі подивилась на нього й замислилась: як можна так спокійно говорити тут про родину й найближчих людей — і планувати розлучення в пана Олвена. Проте вона знала, що злістю нічого не змінить, тому просто відказала найперше, що придумала: