«О так! Цілком певна. «Якщо це врятує Гестію», — так було написано в книзі. Так ось, його жертва мене не врятує. Мене взагалі не треба рятувати!»

Гессі різко піднялася з піску, обтрусила пальто, сховала до сумочки книгу, поправила ремінець камери, котра від тривалого носіння стала здаватись надто важкою, і пішла до готелю.

На півдорозі їй довелося перетинати довгий міст, що арками здіймався над озером. Воно здавалося зовсім крихітним, коли дивитися зверху. І поверхню досі вкривав лискучий лід, подекуди присипаний сніжком, котрий ще лежав де-не-де.

Гессі зупинилась посеред мосту й задивилась на озеро. Велике темно-синє око зі срібним полиском, що темніє під мостом.

Вода нині, мабуть, крижана.

Те, що й потрібно.

Сходи вели просто донизу. Біля води притулилась маленька біла альтанка. Гессі зняла камеру й поклала її в альтанці, накривши шаллю. Шаль світла, тому дівчина вирішила, що ніхто не зверне на неї увагу. Тоді підійшла до води і стала на кригу. Міцна ще.

Гессі пострибала на ній.

Міцна.

— О святе печиво… — шепнула вона, згадавши про сестру. — Генріка мене вбила б…

Тоді вона ступила кілька кроків уперед і, коли впевнилась, що лід не тріщить, пішла вже певніше.

Падали сутінки, і довкола нікого не було. Люди на мосту не дивились униз, ніби темно-синє око озера відлякувало їх.

— Дорогий Аїдене, — прошепотіла Гессі, стоячи на льоду і вдивляючись у темну глибінь. — Можливо, зараз я дуже-дуже помиляюсь… Але навіть якщо так — дякую тобі. Це все було пречудово. Дякую, що познайомив мене і Полі. Дякую.

На середині озера дівчина відчула, що коліна тремтять. Якщо це помилка, якщо він не прийде…

— Якщо він не прийде, тоді виявиться, що я помилилась. Не більше і не менше. Але я вірю, що він тут.

«Полі!» — скрикнула Гессі подумки і розвела руки в сторони, ніби підкорялася внутрішній команді.

На мить золоті струни, напнуті під шатром неба, майнули в неї перед очима.

І тоді все тріснуло і все зламалось.

Лід під її ногами розцвів, як сонце, міріадами тріщин, і вони посунулись в усі боки, а озеро перетворилось на величезну крижану іскристу квітку.

Гессі встигла замружити очі, коли здалося, що її всю обпекло вогнем. Вогонь поширювався й розтікався, сковуючи рухи. Вогонь заглушував геть усе довкола. А тоді полум’яна хвиля накрила з головою.