А ще їй снилось багато-багато снів. Снилось, як вони вдома, всі-всі разом, і всім весело. Матінка розмовляє з пані Катанікою на веранді, Лаллі зі своїми іграшками крутиться біля них. Генріка заливається сміхом і поправляє новий капелюшок, прогулюючись у саду з юнаком — уві сні Гессі не могла зрозуміти, чи це Морґін, чи Фрадер. Батечко читає книжку за столом у бібліотеці. Пані Моррінда буркоче до Увві та Ульві, щоб швидше несли наїдки. Панна Доанна сидить за мольбертом біля вікна у вітальні, а Аїден дивиться на те, що вона малює, і час від часу схиляється до її вуха, шепочучи щось тихе і, безумовно, чарівне. У саду Даррін із Фаустою із запалом обговорюють нові книжки й шелестять сторінками…

— Гестіє!

Їй не треба озиратися, щоб угадати, хто це.

Полі підходить до неї — легкою ходою, зі світлим усміхом. Вона впізнає його, і сапфірові запонки, і світлі хвилі волосся, і примружені очі. Образ брата Доанни зливається з його справдешнім образом, і тоді…

* * *

Коли Гессі прокинулась, він сидів поруч і тримав її за руку. Це видавалось таким правильним і простим, ніби не було ніякої розлуки, ніякого непорозуміння, ніяких місяців мовчання. Ніби не було її свавільного стрибка у воду. Ніби не було його зникнення. Ніби насправді він тільки вийшов на кухню, щоб заварити їй чаю, і ось уже повернувся, і сидів тут, на своєму звичному місці, звично тримаючи її долоню у своїй, великій, теплій і знайомій до сліз.

Його обличчя мало саме такий вигляд. Саме-саме такий. Трохи гостре, ще надто юне, дуже красиве. Вітер ворушив світле волосся. Їй закортіло сховатись у нього на грудях і розридатись, проте вона не хотіла, щоб ця зустріч починалася з її сліз. Навіть якщо ними вона завершиться.

— Я тебе вигадала? — спитала Гессі у власника блакитних очей. — Бо ж ти мені так часто снишся.

Вона знала, що це жарт, і він знав. І підіграв їй за мовчазною обопільною згодою.

— Ображаєш, юна Гестіє. — Очі всміхались. — Ми стільки разів бачились, і ти вважаєш, що я — тільки вигадка?

— Але ж то сни були… — додала вона пошепки, тішачись від звуку його голосу.

— А сни не враховуються у твоєму внутрішньому списку місць для гарної зустрічі? — Голос у Полі теплий і добрий, як чай з улюбленої чашки, але водночас у ньому дзвеніла лукавинка.

— Мені не доводилось раніше зустрічатися ні з ким у снах. — Гессі випнула підборіддя. — Та й не вельми ти багато про себе розповідав. Я мусила про все дізнаватися з книги та від наших спільних друзів.

Вона відчула себе сміливішою та підвелася на ліжку.

— А чому ти не з’являвся мені на очі раніше? Адже якби я знала, який ти…