Очевидно, Енліль думав про те саме, бо мимохіть озирнувся на Рендалл і заперечно похитав головою: минуле змінювати не можна. Одне з найважливіших правил рівноваги. Одне з перших правил, які вивчають студенти Академії. Бо навіть найліпші наміри можуть призвести до катастрофи.

Гермес тим часом розповідав про життя студентів із запалом досвідченого гультіпаки. Рендалл ловила безліч незнайомих імен, старалась їх запам’ятати і почувалась трохи зніченою, адже вона тут, у минулому, може дізнатися про щось вагоме та потрібне, щось унікальне й значне, та жодне питання не спадало на думку.

— Гермесе, а як ви працюєте з мріями? — вклинилась вона в розповідь про торішнє Свято Сонця, кількість випитого Одіном і довжину Афродітиної сукенки.

— О, в мене з цим погано, я більше спеціалізуюсь на новинах… Але Лакшмі, кажуть, найсильніша мрієроста, яка в нас будь-коли була. Та вона покинула це й тепер лише читає книжечки.

— Чому ж?

— Не певен, що варто про це розповідати… — Гермес замовк на мить і озирнувся на дівчину з пересторогою. — Вона спробувала вплести в схему часову компресію, і… погано закінчилося. Загинуло кілька студентів.

— А що саме вона хотіла зробити?

— Здається, пришвидшити їхній розвиток, але хай мене Тартар проковтне, коли я з тими часовими витребеньками знаюся!

Півхвилини вони йшли в тиші.

— Гермесе, а Амате… Ама-мі і Зевс, які в них стосунки? — спитала Рен.

Хлопець розсміявся.

— О, вони завжди сперечаються, постійно змагаються за першість і все таке. Але, знаєте, я був на лекторії, коли Ама-мі щойно прибула в Академію. І ви би це ба-ачили! Вона — отак, — Гермес зробив плавний рух рукою, — стрибає через поручні — там метри два, не більше, а Зевс — р-раз і ловить її! З цього моменту ми вже всі знали, що то буде, о бідний Одін…

Рен спробувала це уявити і не стримала усмішки.

— А отам і вихід! — Гермес махнув рукою вперед. — Взагалі, сюди ніхто не спускається місяцями, тож я неймовірно радий, що ви заблукали!

Попереду зблиснуло, і з темряви виступила велика півкругла зала з низькою стелею — Рен упізнала місце втечі зникальників. Приміщення заливало приглушене світло. І там хтось був.

Енліль перепинив шлях і сторожко зиркнув на Гермеса та Рен: мовчіть, мовляв.

— …це неважливо, головне, щоб із ним, — незнайомий глибокий жіночий голос долинув із зали.

Гермесові вічно здивовані брови піднялися ще вище. Вочевидь, власницю голосу він упізнав.

— Ми не можемо дати гарантій, — пролунало у відповідь. — Ми не маємо такого впливу… Викладачі, щойно відчують, що сталося, кинуться рятувати тих, кого встигнуть. Кинуться посилати їх уперед, якнайдалі звідси. Це в їхній владі…