— Подорожувати крізь час не може ніхто! Хіба це якісь наймогутніші вищі? Якщо вони…

— Вони ніде більше не з’являлися. Тож або загинули в завалах, або повернулися у свій час.

— …або говорять зараз із Кроном і розповідають про побачене! Та вони можуть знищити весь наш план, якщо захочуть.

— Не знищать, — струна впевненості промайнула в голосі Гекати. Вона поклала руку на груди, де блискотіла намистинка СВІТу. — Ну хочеш, я їх позбудуся, тих прибульців? Знайду і позбудуся?

— О, Гекато, а ти зможеш? — у голосі Герес зажевріла надія.

— Залюбки. Я знайду їх: будь-де, у будь-якому часі, коли вони тільки прийдуть в Академію і будуть ще слабкими та легкими цілями. Коли хтось із тогочасних студентів, мій підопічний, зможе оволодіти силою чорного чародійства, то ми їх позбудемося. Вір мені.

— А якщо твій підопічний прийде на тіньову сторону? А якщо вийде з-під твого впливу? А якщо він і сам буде слабким і ні на що не здатним? Надто багато «якщо»!

— Ну, люба, ти знала, що йдеш на ризик. Зараз твоє завдання — не сваритися з Зевсом. Адже скоро ви будете разом навіки, і ніхто не зможе перешкодити. Адже це записано в Словах, — Геката погладила намисто на грудях. — Слова ніколи не брешуть.

Розділ 12 За тінню та іскрами

Розділ 12

За тінню та іскрами

— Кажуть, колись усі боги жили в одному-єдиному світі, — приглушеним голосом почала Хранителька Намиста.

— Я думала, що це лише теорія, — зауважила Рен.

Викладачка схилила голову. Збоку це виглядало доволі сонно, проте дівчина вже звикла до того, що всі рухи Інанни схожі на рухи людини, яка не спала три дні.

— Грань між фактом і легендою, що обросла дивними подробицями, дуже тонка. Потрібен тільки час. А часу було достатньо, — вуста Хранительки ворухнулись, зображуючи усмішку. — Утім, так, це лише одна з теорій.

— Добре-добре. Отож жили вони — і?

— І загинули.

— Не позитивне завершення.

— Це ж не завершення.

— О, чудово, — зіронізувала Рен.