— Я переберуся до тебе! — заявила Нікта у відповідь на розповідь про цю історію (за винятком подорожі в минуле). — Давно думала виїхати з гуртожитку, а тобі не завадить товариство!

І того вечора мідноволоса подруга перевезла до Рен свої речі й кілька годин розкладала по кімнаті пакунки й пакуночки, баночки, скриньки, коробки та пакети, а Рен сиділа на підвіконні, бо то було єдине місце, не захаращене Ніктиними речами, і думала про своє: про те, що минуле змінювати не можна, а вони змінили.

Потім їй ще згадалася розповідь Гермеса про часову компресію. Отож, попри всі заборони, була змога втрутитися в хід часу. І професорка-мрієроста Лакшмі в часи свого студентства поєднувала її з вирощуванням. Хай неуспішно — але вона спробувала. Тож може спробувати ще хтось. Рен заповзялася дізнатися все про це вміння й освоїти його, підбадьорена тим, що ніде раніше не натрапляла на згадки про нього. Нехай їй не дісталося жодної унікальної навички — що ж, вона сама її собі влаштує!

Минуло кілька днів — та Зак не заговорив з Рен жодного разу після того, як вона з Енлілем повернулися з минулого. На щастя, кандидат у Тріаду успішно пояснив ситуацію Аматерасу. Рендалл не знала деталей, але Енліль списав усе на свою унікальну навичку, що вийшла з-під контролю — це було доволі поширеним виправданням. Більше змін, спричинених їхньою мандрівкою, ніби не було. Тож усе складалося непогано — за винятком Закової реакції, яка виявилася, що найгірше, справедливою, бо Аматерасу повідомила: вони справді зникали на два дні.

Проте в аудиторії з мріями, хоч скільки Рен шукала те місце, де відчула порожнину під паркетом, більше нічого їй не трапилось, мовби світ сам стер усі сліди їхньої мандрівки.

* * *

8060 рік 7 кроку Колеса Долі

— Тепер він зненавидить мене… — видихнула Герес і повалилася на гори вишитих подушок, наче сподівалася втопитися в них.

— Чудово, тоді принаймні у ваших стосунках буде визначеність, — Геката, котра вмостилася поруч, утомлено поплескала її по спині.

— Зевс дізнався, що ми були в підземеллях, коли стався обвал. Він ще подумає, що це вбили Гермеса! І тоді — навіщо це все?

Її подруга зберігала спокій, бо на Гермі та Зевса їй, звісно, було начхати. Як і на Герес та її метання.

— Без паніки, золотце. Ніхто нічого не доведе — все складається бездоганно, — голос лився, як медова патока, в якій мало втопитись найсильніше хвилювання.

Проте на Герес магія подруги, вплетена поміж слів, цього разу не подіяла.

— А ті двоє? Хто були, Стовпи б їх забрали, ті двоє?

— Мойри сказали, що то молоді боги з майбутнього, які бозна-як потрапили до нас. Ти ж відчула це — їхні аури.