Перше пасмо впало на підлогу, і Діке відчула, як щось відривається і від її серця. Так було завжди. Волосся належало обрізати невеликими пасмами, бо якщо зітнути все зразу — вона можевигоріти. Вигоріти — це назавжди. Ті, хто вигоряє, більше ніколи не кажуть і слова, і ніхто не знає, куди мандрують їхні душі, котрі покидають тіла чи ховаються десь на споді. Але що є життя без ризику?

Нік робив усе правильно. Повільно й виважено. Ніч в Академії, і пуста аудиторія, і Нік, котрий обрізає її волосся на її ж прохання. Якщо то буде останнє перед тим, як вигоріти, вона й не проти.

Діке зіщулилася на широкому твердому стільці. Поки ще нічого не змінилося, але після півночі — після півночі тепер може статися все. Адже саме на стику двох діб зникає. Сила чи прокляття — вона не думала про це. Такої жертви вимагала велика Феміда, і жоден суддя не міг відмовитися від своєї ноші. Діке була зразковою суддею. Але — вдома. А сьогодні все мало закінчитися.

— Ніку, ти ображаєшся на мене? — тихо спитала вона після того, як ще кілька чорних пасом упали на землю мертвими зміями.

— За що? — тон голосу Ньєрда ні краплі не змінився. Як добре.

— За те, що я роблю. За те, що попросила зробити це. Я ж не впевнена в результаті. — Вона подивилась на свої схрещені на колінах руки, і вони видались їй надто тонкими, як і ниточка надії на успіх. — Можливо, я згадаю все, а можливо, зітру. Та я ж навіть не знаю, ким буду цього ранку!

Вона глибоко вдихнула. Озвучувати свої страхи теж було дивно. Але так вони наче маліли і втрачали вагу.

— Як наче ти раніше знала себе, — хлопець опустив ножиці, взяв у долоню довге пасмо і пропустив його крізь пальці.

…Коли Ньєрд закінчив стинати її волосся, Діке провела пальцями по потилиці й намацала короткі пасма.

— І… і що ти думаєш зараз? — у Ніковому голосі проступило хвилювання. Зовсім трохи.

— Те, що й раніше. Ефект проявиться після півночі. Але поки в нас є дрібка часу, пообіцяй мені дещо.

— Я розгляну твої пропозиції, — хлопець простягнув Діке її ножиці — могутній артефакт, що відтинав спогади та емоції від свідомості, розділяв правду і брехню, а понад тим — приносив своїй власниці стільки проблем.

Діке відчувала, що говорити вголос набагато важче, коли знаєш, що не забудеш сказаного завтра. Ні завтра, ні післязавтра — ніколи взагалі. Вона зробила два короткі вдихи й усміхнулася:

— Пообійцяй, що будеш поруч, коли я стану іншою. І в разі чого скажеш мені… ким була Діке-суддя.

* * *

452 рік 8 кроку Колеса Долі

— Моя сестра вчинила непоправне, — голос Ніколаса Ньєрда відбивався від стін у повній тиші.