— Саме так. Я співчуваю вам, проте Брюнгільди вже немає з нами, — у голосі Аматерасу співчуття не було, бо вона знала, що це не зарадить нічим. — Ваша сестра спробувала скористатись давнім закляттям. Наслідок: фізичне тіло знищене, а душа розділена. Я тут безсила.

— Розумію, — кивнув студент, мов неживий. — Та у мене є прохання. Пані директорко, я б хотів позбутися емоцій.

— Тобто? — перепитала Аматерасу.

Студенти часто висловлювали дивні прохання, та до сьогодні Ніколас Ньєрд нічого не просив і ні на що не скаржився. Крім хіба що ранкових пар. Але на них Аматерасу й сама б із радістю поскаржилась, якби тільки не була директоркою.

— Мені важко описати свій стан, — погляд хлопця блукав по стіні.

— Спробуйте все ж, — Аматерасу намагалась примусити хлопця говорити. Найгірше, коли вони тримають усе в собі, не говорять, а потім зникають.

— Я не певен, що зможу жити далі без Брюн. Я покінчу з собою, якщо мої думки надалі існуватимуть у такому вигляді, як зараз.

Він говорив упевнено і спокійно, мовби справді збирався завтра стрибнути з даху. І це вже не підлягало зміні. І навіть не лякало його.

— Зробіть щось із цим. Заморозьте мої емоції, — вдруге попрохав хлопець.

Директорка окинула його поглядом. Ньєрд завжди мав трохи недоладний вигляд: надто високий, надто худий, надто блідий, із надто яскравими очима і незвичною барвою волосся. З надто гострими кісточками, котрі виступали на фалангах пальців. Зараз уся ця недоладність була ладна зламатися під вагою горя.

— Ви повинні розуміти: я не маю права цього зробити. Проте якщо хочете, я трохи ваш поріг емоційності.

— Я згоден на будь-який варіант.

Якщо просто залишити Ньєрда в такому стані, він дуже скоро згасне — Аматерасу бачила це без будь-яких сил. Один погляд у його холодні й сумні очі запевняв: Ніколас цей досі стоїть на ногах лише тому, що невиховано скулено лежати у присутності директорки.

— За те, що я зроблю вам послугу й остуджу ваші переживання, ви повинні зробити послугу і мені, — додала вона, скоряючись раптовому рішенню.

— Я вас уважно слухаю, — по сріблистих очах важко було сказати, чи це справді так.

— Ви ж не плануєте складати випускні іспити цього разу, так?

— Так. Я не готовий.

— Гаразд. Ваші ліміти ми повернемо. Почнете заново, — Аматерасу сплеснула в долоні. — А про допомогу: до нас завітала Діке, богиня справедливого суду. Дуже перспективна. Проте — вона зі світу Феміди, богині правосуддя. Працювала там, як ви могли здогадатись, у суді. Через тамтешні звичаї в неї стираються емоції та деякі спогади стосовно людей, яких вона знає. Не повністю, на щастя, але все одно це викликає безліч проблем з огляду на наше навчання. Я не можу зупинити цей процес. І вона — за її словами — не може. Проте Діке нам потрібна. Вона володіє унікальними силами, зокрема непомильно розрізняє правду і брехню. Їй буде важко тут, тому ви, Ньєрде, уважно слідкуватимете за нею, підтримуватимете і допомагатимете. А згодом я розподілю вас в одну групу, щоб було зручніше.