— Якщо в тебе виникнуть проблеми, звертайся до мене. Я тут давно, — кинув він абсолютно байдуже.
— Дякую, у мене не виникає жодних проблем. — Вона ковзнула поглядом по його обличчю й помітила почервоніння над бровою. Там сяяла сережка, срібне кілечко.
— Щойно проколов, — відповів однокурсник, уловивши її погляд.
— Он як. В Академії я бачила багатьох хлопців із проколотими вухами, а ось пробита брова — вперше.
— Я хотів виділятися. Щоб мене було легше .
запам’ятати— Ясно. А звідки взялася ця традиція — хлопцям носити сережки?
Ньєрд стенув плечима:
— Я читав, що колись СВІТи так носили, тож усім неодмінно проколювали вуха. І врешті це стало місцевою модою.
* * *
— Як тобі в Академії? — блакитне волосся, сережка в брові, височенний зріст. На щастя, Ніка Ньєрда було дуже легко впізнати.
— Багато вчити, проте загалом чудово, — відповіла Діке, насторожено спостерігаючи за однокурсником. Він будив у ній дивні відчуття: мовби давній друг, якого вона забула. Друг, який видавався байдужим і тому не тривожив.
— Я знаю про твою особливість, — відповів хлопець зненацька. — Я Нік Ньєрд, приємно познайомитися.
— Ми вже знайомі.
— Так. Але ж ти цього не пам’ятаєш.
— Пам’ятаю.
— Лише зрідка. Директорка розповіла мені все.
— Чого ти хочеш?
— Нічого. Просто знай: можеш мені довіряти.
Він говорив це рівно й байдуже, мовби й не вбачав у її особливості нічого дивного чи неправильного.