Коли пробило північ, у глибокій тиші Діке намагалась впорядкувати думки. Думок було так багато, що голову розпирало. Але краще цей біль, ніж порожнеча.

Усі зустрічі. Кожен день. Кожна мить. Кожна усмішка. Кожне питання. Кожна відповідь. Усе виструнчилося і зайняло місце в її свідомості.

Коли вона відчула, що не вигоріла, а таки звільнилась, усе змінилося. Діке сховала срібні ножиці в найглибшу шухляду і захряснула її.

Розділ 6 Світло і тінь

Розділ 6

Світло і тінь

Здається, навіть сама Діке не вірила до останнього, що все складеться так, як воно врешті склалося. Рен дізналася всю історію вже опісля, уривками: Діке звільнила свої спогади про ніч загибелі Бентен. А заразом — і всі інші свої спогади, які до того приховувала так глибоко на споді, що не могла їх торкатися. Звичайно, це трохи вивело незворушну дівчину з рівноваги, спричинило хвилі ридань, істеричного сміху та інших атрибутів кардинальних потрясінь, проте врешті вона розповіла директорці та викладачам достовірну версію усіх подій. І їй вони повірили.

— Як я і думала, — Аматерасу розслаблено опустила плечі, коли Діке завершила розповідь, і відповіла тій церемонною фразою: — Хранителька справедливості не оскверняє води правди.

— Хранителька справедливості не оскверняє води правди, — фразу достеменно зрозуміла сама лише Діке, яка зосталася дуже задоволеною, коли почула ці слова.

— У нас досі залишається відкритим питання мотивації Акай, — докинула Нут.

— З вашого дозволу я подумаю над цим, коли випаде така нагода, бо зараз мої спогади ще не зовсім спокійні та впорядковані, — відказала Діке.

— Чекатимемо вашого звіту, — Аматерасу підкотила широкі рукави сукні, сплеснула в долоні й усміхнулася втомлено: — Отже, усі звинувачення зі студентів Савітрі та Енліля знято. Діке, допоможіть мені ще раз: повідомте одногрупницю про це.

— Пані директорко, заждіть! — двері в кабінет Аматерасу різко розчинились, і туди залетіли Нікта й Амон.

— Ромі й Діоніс, — Аматерасу подивилась на них зацікавлено. — Можу я поцікавитись, що ви робите тут посеред ночі, ще й такого важливого, що вважаєте за належне заходити без стуку?

— Ми… — засапано почала дівчинка.

— Ми прийшли виправдати Рен, — закінчив Амон.

Судячи з його голосу, вони щойно пробігли чималу відстань. Судячи з їхньої блідості — бігли через тіні.

— Савітрі вже… — прогуркотів Одін, та Аматерасу підняла долоню, і перший заступник негайно замовк.

— Продовжуйте, — директорка присіла на край столу і наготувалася слухати.

— Ми з Діонісом побували на місці смерті Бентен Акай і помітили там дещо цікаве. Те, що ви всі могли б випустити з уваги.