— Навіть якщо все так, як ти кажеш… Навіть якщо ти порушив усі можливі й неможливі закони, хапаючись за порятунок свого ницого життя, нас однаково обдурили в Академії. Усі понесуть за це кару. Навіть якщо твоє життя не в наших руках, ми знищимо тих, хто повстав проти нас…

— Отак чинять великі й милостиві Хранителі Всесвіту? — втрутився Ану, який до того стояв мовчки. Його усмішка нагадувала оскал дикого звіра. — Четвертий імені цього бог потойбічних сил, суддя з глибин Аменті, Анубіс, — представився він сухо й продовжив: — Знищення Академії Аматерасу було і нашою метою довгі роки, але нам відкрили істину: її руйнація порушить рівновагу, а це позначиться і на нашій домівці. Кому, як не вам, про це знати.

Сансара вислухала його мовчки, проте потім вона всміхнулась і додала:

— У твоїх словах є сенс, тіньовий прибульцю. Та це не має значення. Ми робимо все на благо Всесвіту. Непокірні боги блага не принесуть. Наша вічність довша за вашу. Ми бачимо далі. Ми бачили світи тоді, коли Академії ще не існувало. Скажу тобі — й заразом усім вам: ми знищимо грішників не тому, що того палко бажає моя душа. А тому, що піклуємося про добро…

— Привіт, .

Ці два слова примусили Сансару спершу почервоніти, тоді побіліти.

За спиною Ерідії, Анубіса і третього студента з тіні з’явилося ще кілька постатей. Рен не знала їх, але в голові зародився дуже-дуже химерний здогад.

це сказав чоловік у темному плащі. Власне, всі новоприбулі були в темних плащах — відрізнялися лише мідяні візерунки, що оторочували поділ і горловину їхнього одягу. Шкіра чоловіка була сіруватою, високі вилиці й темно-бурштинові очі не виявляли схожості з Сансарою. Та аура — чиста смерть — виказувала їхній глибинний зв’язок.

— Ви не могли, — шепнув Олімпус Сефірот, Древо Десяти, і його суворе обличчя залив гнів.

— Могли, — різко і глухо відповів Сансарин брат і повернувся до студентів, котрі не менш спантеличено спостерігали за ситуацією. — Я — Іґґдрасіль Сансара, велике Колесо Долі з тіней.

Його супутники — трійця — зняли плащі. Вони усміхались, хоч від тих усмішок нападали дрижаки. Теж четверо. Теж Стовпи — всі Стовпи тіньового боку прийшли в Академію світла.

— А тепер, дорога родино, припиняйте видовисько і валіть звідси, — заявив Іґґдрасіль, впираючи руки в боки.

— І негайно, — погрозливо додала висока чорнявка біля нього.

Довкола її ніг почали витися чорні нитки, котрі нагадували змій, — і щось запевнило Рен, що дотик до такої загрожує найгіршою з можливих смертю.

— Не втручайтеся в наші справи, — обурилася Гора Вічності. — Маєте свій бік — там і ваша влада, — голос її видавав краплю переляку.