— І… як? — видихнула Рен, хоча знала єдино правильну відповідь.
— Ритуал мав пройти в стінах Академії. Я — жертва. Бога на ім’я Закс немає і ніколи не було.
— І весь цей час…
— Весь цей час я тобі, що не можу зближуватись ні з ким. Який сенс у цьому, коли ти однією ногою в могилі?
казав— Ні. Не те. Весь цей час ти тримав це в собі? — Рен подивилась на Закову напружену постать. — Нитки вже зростаються. Все, його бажання здійснено. То як вашу угоду скасувати?
— Ніяк. Я скоро маю померти. Після того як розірвався браслет, пішов відлік, аби не було спокуси втекти.
— То збери його назад, свій браслет!
— Не можу. Тільки Зевсові це до снаги. А він не може потрапити сюди, — Зак занурив пальці у волосся й потупився.
— Не вірю, — Рен теребила сережку з крейдою. — Має знайтися лазівка. Для всіх завжди знаходиться!
— Це не гра, Рен. Це не практичне Діти чи Одіна.
— Має. Бути. Щось.
Закс схопився на ноги.
— О, то це славнозвісна мрієроста Савітрі? — третій голос знову зазвучав нізвідки.
Хлопець зблід і пролепетав:
— Як тобі вдається тримати контакт із цим світом?
— Друзяко, після того як цілковито ненормальна кількість енергії побувала тут, Стовпи обох сторін і ще тіньова Тріада пробігали, здається, я маю більше шансів пробитися хоч голосом.
— Ти — Зевс Громовержець? — холодно спитала Рен.
— Блискуче! Так, молода богине Савітрі.