— Я ще не надивився на клятих королів, — сказав Ноббі.
— Так чи інакше, не думаю, що він був тим королем, якого нам треба, — доповнив Морква. — Раз ми вже заговорили про королівське життя: хтось хоче хрусткої картопельки?
— Правильних королів не буває, — сказав Колон без особливого завзяття. Десять додаткових доларів на місяць можуть змінити абсолютно все. Місіс Колон зовсім по-іншому ставиться до чоловіка, який щомісячно приносить додому на десять доларів більше, аніж колись. Її записки на кухонному столі набули набагато приязнішого тону.
— Так, але я лиш хочу сказати, що немає нічого особливого в тому, що в тебе є давній меч, — сказав Морква. — Чи родима пляма? От, гляньте на мене. У мене теж є така на руці.
— І в мого брата теж, — сказав Колон. — У вигляді човна.
— Моя більше схожа на якусь корону, — сказав Морква.
— Ого, то ти у нас тепер — король, — засміявся Ноббі.
— Є суть у твоїх словах.
— То чого мій брат — не адмірал? — логічно запитав Колон.
— І в мене є цей меч, — сказав Морква.
Він його витяг. Колон взяв меча до своїх рук і став крутити його на всі боки у світлі ліхтаря, що висів біля дверей «Барабана». Лезо зовсім не виблискувало і було коротеньким, та ще й зубцюватим на краях, немов пилка. Але зробили його на совість, і, може, колись на ньому й був якийсь напис, але він геть зносився від ужитку.
— Гарний меч, — сказав він вдумливо. — Добре збалансований.
— Але не для короля, — сказав Морква. — Королівські мечі — великі та блискучі, а ще вони магічні та прикрашені коштовностями. І коли підносиш його до неба, він ловить світло,
— Я лиш хотів сказати, що не можна садовити людей на трон через такі-от дрібниці, — сказав Морква. — Так сказав капітан Ваймз.
— Гарна така робота — королівство, — сказав Ноббі. — Вільний графік.
— Гм? — Колон на мить загубився у маленькому світі спекуляцій. Справжні королі мають мечі, що сяють, це зрозуміло. Окрім, окрім, окрім, певне,