— Як добре, що хтось усе ще дбає про старших, — сказала Тітуня Оґґ без жодного натяку на збентеження. — Я ще й церемоніального кухля прихопила. 

Вона продемонструвала здобич приятелькам. 

— Тут написано «Viva Verence II Rex», — продовжила вона. — Кумедно буде звати його Рексом. А от портрет не дуже схожий. Щось не пригадую, щоб у нього з вуха стирчало вушко. 

Запала ще одна, до моторошного ввічлива пауза. Потому Бабуня сказала: 

— Ми дещо здивувалися, Маґрат, що ти не прийшла. 

— Ми думали, що ти сидітимеш на почесному місці чи щось таке, — додала Тітуня. — Не сумнівалися, що ти вже переїхала до замку. 

Маґрат не відривала очей від землі під ногами. 

— Мене не запросили, — пробелькотіла нарешті вона. 

— А що значить «не запросили»? — сказала Бабуня. — Нас теж не запросили. Відьом не треба запрошувати, ми самі з’являємося там, де хочемо. І для нас завжди швидко знаходиться місце, — з деяким задоволенням додала вона. 

— Бачте, він зараз дуже зайнятий, — сказала Маґрат, не підводячи погляду. — Треба ж, розумієте, узгодити силу-силенну питань. Він же насправді дуже розумний. Хоча це видно не одразу. 

— Дуже тверезомислячий хлопець, — докинула Тітуня. 

— Сьогодні ж повня, — швидко сказала Маґрат. — Я маю на увазі, що відьми повинні збиратись на шабаш незалежно від будь-яких інших справ, навіть термінових. 

— Тобто ти… — почала Тітуня Оґґ, але Бабуня боляче штрикнула її ліктем. 

— Добре, що він стільки уваги приділяє приведенню королівства до ладу, — заспокійливо сказала Бабуня. — Це значить, що він вдумливо підходить до справ. Тож не сумніваюся, що в свій час у нього дійдуть руки й до всього іншого. Бути королем — це все-таки неабиякий клопіт. 

— Так, — ледь чутно вимовила Маґрат. 

Тишу, яка запала після цього, можна було краяти ножем. 

Першою заговорила Тітуня Оґґ, і голос її був одночасно ламкий і гладенький — мов крига. 

— У мене тут є пляшечка того іскристого, на випадок, якщо він… якщо… гм… якщо ми захочемо випити, — викрутилася вона, демонструючи пляшку.