— Не хочеться, — похмуро відказала Маґрат. 

— Ти все-таки випий, — сказала Бабуня Дощевіск. — Щоб у грудях не заболіло. Ніч видалася холодна. 

Місяць виплив з-за хмар, і стара відьма окинула юну швидким поглядом. 

— Слухай, — сказала вона. — Щось у тебе з волоссям трохи не гаразд. Таке враження, що ти місяць голову не мила. 

Маґрат розридалася. 

Приблизно за дев’ять десятків миль від Ланкру той самий місяць заливав світлом неприкметне містечко Рам-Нітц. 

Остання дія «Троля з Анку» добігла кінця, і Томджон сходив зі сцени під грім аплодисментів. Тепер кількасот людей рушать додому в роздумах, чи тролі й справді такі погані, якими їх завжди вважали. Хоча, звичайно, це жодним чином не змусить їх почати ставитися до тролів добре. 

Коли Томджон упав у крісло за гримувальним столиком, Г’юл ляснув його по спині і взявся зчищати з його обличчя товстий шар сірої грязюки, покликаний надати акторові подоби живої скелі. 

— Добра робота, — сказав він. — Любовна сцена просто ідеальна. А коли ти обернувся і нагримав на чаклуна, в залі, мабуть, жодного сухого стільця не лишилося. 

— Знаю. 

Г’юл потер долоні. 

— Сьогодні можемо дозволити собі нормальний відпочинок у трактирі, — сказав він. — Тож давай… 

— Ми переночуємо в халабудах, — твердо сказав Томджон, не відриваючись від свого відображення в уламку дзеркала. 

— Але ж ти добре знаєш, скільки ми отримали від блаз… від короля! Ми всю дорогу могли б на перинах ночувати! 

— Але ми спатимемо на солом’яниках і тому привеземо більше грошей, — сказав Томджон. — А за ці гроші ти зможеш купити богів з небес, і демонів з пекла, і вітер, і хвилі, і стільки ляд у підлозі, що й не полічиш, мій любий садовий пеньочку. 

Трохи помовчавши, Г’юл забрав руку з Томджонового плеча. 

— Твоя правда, шефе. 

— Само собою. Як справи з п’єсою? 

— Е-е-е, з якою п’єсою? — безневинно спитав гном. 

Томджон акуратно зняв гіпсові брови.