Найнів використала закривавлені пов’язки, щоб витерти живіт Дайлін, розмазуючи яскраво-червону свіжу кров і темні струпи висохлої старої. На тілі не було ні рани, ні шраму, — лише здорова шкіра, значно світліша від шкіри на обличчі Дайлін.

Скривившись, Найнів взяла закривавлений одяг, підвелася й викинула його в річку.

— Змийте решту з її тіла, — сказала вона, — і одягніть. Вона змерзла. І будьте готові нагодувати її. Вона буде голодною. — Найнів присіла над водою, щоб вимити руки.

РОЗДІЛ 39

НИТІ у ВІЗЕРУНКУ

Джолін несміливо приклала руку до місця, де колись була рана Дайлін;

коли вона торкнулася гладенької шкіри, то зойкнула, немов не повірила власним очам.

Найнів випросталася, витираючи свої руки об плащ. Еґвейн визнала, що хороша вовна краще слугує за рушник, аніж шовк чи оксамит.

— Я сказала помити її та одягти, — відрізала Найнів.

— Так, Мудра, — швидко сказала Джолін, і вони разом із Чіад та Бейн скочили, щоб виконати наказ.

Короткий смішок вирвався з грудей Ав’єнди, більше схожий на сміх крізь сльози.

— Я чула, що Мудра в септі Зубчастий Шпиль здатна на таке, і ще одна — в септі Чотири Діри, — але я завжди думала, що це лише хвастощі. — Вона глибоко вдихнула, відновлюючи самовладання. —Айз Седай, я в боргу перед вами. Моя вода — ваша, а тінь мого прихистку служить і вам. Дайлін — моя друга сестра. — Вона побачила нерозуміння в очах Найнів і додала: — Вона донька сестри моєї матері. Споріднена кров, Айз Седай. Я винна вам кровний борг.

— Якщо мені треба буде пролити чиюсь кров, — сухо мовила Найнів, — я зроблю це сама. Якщо хочете відплатити, скажіть, чи є корабель в Джурині. Наступне селище на південь звідси?

— Селище, де солдати розвівають знамено Білого лева? — сказала Ав’єнда. — Там був корабель учора, коли я ходила в розвідку. У давніх переказах згадуються кораблі, — але було дивно побачити один такий.

— Світло поможи, аби він досі був там. — Найнів почала складати свої мішечки з порошками трав. — Я зробила для цієї дівчини все, що могла, Ав’єндо, — і тепер ми мусимо йти. Все, що їй потрібно тепер, — це їжа та відпочинок. І спробуйте не давати людям торкатись її своїми мечами.

— Що буде, — те буде, Айз Седай, — відповіла аїлька.

— Ав’єндо, — сказала Еґвейн, — з вашим страхом перед ріками, як ви перетнули їх? Упевнена, на шляху з Пустелі сюди є щонайменше одна річка завширшки з Еринін.

— Алґуня, — сказала Елейн. — Якщо ви не обійшли її.