— У Tip, — квапливо сказала Найнів, — якщо ми не будемо тут балакати, допоки Серце Каменя розсиплеться на порох.

Елейн почала поправляти шнур свого клунка й ремінець дорожньої торбини, і за мить Еґвейн зробила те саме.

Аїльки перезирнулися між собою, а Джолін завмерла, поки накидала сіро-коричневий плащ на Дайлін.

— Tip? — сказала Ав’єнда обережним тоном. — Три Айз Седай мандрують небезпечною місцевістю на шляху до Тіра? Дивна річ. Чому ви йдете в Tip, Айз Седай?

Еґвейн поглянула на Найнів. Світло, хвилину назад вони сміялися, а тепер такі ж напружені, як і завжди.

— Ми полюємо на кількох злих жінок, — обережно сказала Найнів. — Друзів Морока.

— Рухомі Тіні. — Джолін так скривилася від цього слова, наче вкусила гниле яблуко.

— Рухомі Тіні в Тірі, — сказала Бейн, а Чіад продовжила її фразу: — А три Айз Седай шукають Серце Каменя.

— Я не сказала, що ми збираємося в Серце Каменя, — різко гаркнула Найнів. — Я просто сказала, що не хочу залишатися тут, аж доки воно розсиплеться на порох. Еґвейн, Елейн, ви готові?

Вона рушила із заростей, не чекаючи на відповідь, стукаючи палицею по землі та ступаючи широкими кроками на південь. Еґвейн та Елейн швидко попрощалися і рушили за нею. Чотири аїльки стояли й спостерігали, як вони йдуть.

Коли вони вдвох уже опинилися за деревами, Еґвейн сказала:

— У мене ледь серце не зупинилося, коли ти назвала себе. Ти не боялася, що вони можуть вбити тебе або взяти в заручники? Аїльська війна була не так і давно, і, що б вони там не казали про те, що не завдають шкоди жінкам без зброї, як на мене, вони готові застосувати свої списи до будь-кого.

Елейн співчутливо похитала головою.

— Я тепер зрозуміла, скільки всього не знаю про аїльців. Але мене вчили, що вони не вважають Аїльську війну взагалі війною. Судячи з того, як вони поводилися зі мною, гадаю, багато що з того, чому мене вчили, — правда. Або, може, це через те, що вони думали, що я — Айз Седай.

— Розумію, вони дивні, Елейн; але ніхто не скаже, що три роки боїв — це не війна. Мені байдуже, як довго вони боролися між собою, але війна є війна.

— Не для них. Тисячі аїльців перетнули Хребет Світу, але, схоже, вони вважали себе мисливцями за злодіями чи катами, що прийшли покарати короля Лемана з Кайрену за вирубку Авендоралдера. Для аїльців це була не війна; це була страта.

Авендоралдер, згідно з лекціями Верін, був відгалуженням самого Дерева Життя, який принесли до Кайрену п’ятсот років тому як безпрецедентну пропозицію миру від аїльців. Вона враховувала також їхнє право вільно перетинати Пустелю, — право, що раніше належало лише крамарям, менестрелям і туатга’анам. Майже все багатство кайренців було отримане з торгівлі слоновою кісткою, парфумами, спеціями, а найбільше — шовком, із землями, розташованими за Пустелею. Навіть Верін не мала жодного уявлення, як деревце Авендесора опинилося в аїльців. По-перше, всі давні книги писали про те, що воно не має насіння; по-друге, ніхто не знав, де росте Дерево Життя, окрім кількох історій, що були абсолютно точно хибними; а також було достеменно відомо, що Дерево Життя не мало нічого спільного з аїльцями. Також було незрозуміло, чому аїльці називають кайренців володільниками, або чому вони наполягли, щоб на їхніх торгових фургонах розвівалося знамено з трилисником Авендесора.