— Домовилися, — сказала Морейн, доторкнувшись чола дівчини; Зарін здригнулася. — Оскільки ти привів її до нас, Перрине, — ти й відповідаєш за неї.

— Я?! — вискнув юнак.

— Ніхто за мене не відповідає, лише я! — майже крикнула Зарін.

Айз Седай безтурботно продовжила, наче вони нічого й не казали.

— Схоже, ти знайшов сокола Мін, та’верене. Я намагалася відмовити її, але, схоже, вона сидітиме на твоєму плечі, що б я не зробила. Здається, Візерунок плете майбутнє для вас. Однак пам’ятай. Якщо потрібно буде, я відріжу цю нитку у Візерунку. І якщо дівчина загрожуватиме тому, що має відбутися, — ти розділиш її долю.

— Я не просив її йти з нами! — протестував Перрин. Морейн мовчки сіла на Альдіб і розправила свій плащ на сідлі білої кобили. — Я не просив її!

Лоял знизав плечима й щось мовив самими лиш іубами. Без сумніву, він говорив про те, як небезпечно сердити Айз Седай.

— Ти та’верен! — не ймучи віри, запитала Зарін. Її погляд пройшовся по грубому сільському одягу й зупинився на його жовтих очах. — Що ж, можливо. Ким би ти не був, вона погрожує тобі так само, як мені. Хто така Мін? Що вона мала на увазі, коли казала, що я сиджу на твоєму плечі? — Вона напружилась. — Якщо ти намагатимешся оберігати мене, я тобі вуха відріжу. Зрозумів?

Насупившись, він сунув свій лук під попруги сідла уздовж боку Ходака і заліз у сідло. Після того, як пережив кілька неспокійних днів на кораблі, кінь виправдовував своє ім’я, поки Перрин не заспокоїв його твердою рукою на віжках і поплескуванням по шиї.

— Жодне з питань не заслуговує на відповідь, — прогарчав він. Мін в біса все розказала їй! Щоб ти згоріла, Мін! І ти, Морейн! І Зарін! Він не міг пригадати, щоб на Ранда чи Мета коли-небудь так напосідали жінки. Чи на нього, — до того, як він покинув Емондів Луг. Найнів була єдиною. І майстриня Лугган, звісно; вона контролювала його і майстра Луггана всюди, окрім ковальні. Хоч і Еґвейн поводилася, як вона, але переважно лише з Рандом. Майстриня аль’Вір, мати Еґвейн, завжди усміхалася, — але, схоже, все відбувалося саме так, як вона хотіла. Жіноче Коло зазирало через кожні плечі.

Бурмочучи собі під ніс, він нахилився й узяв Зарін за руку; вона скрикнула й ледь не випустила свій клунок, коли він підняв її на сідло позаду себе. Її розділена спідниця дозволила їй легко сісти на Ходака.

— Морейн має купити тобі коня, — пробурмотів він. — Ти не можеш іти всю дорогу.

— А ти сильний, ковалю, — сказала Зарін, потираючи руку, — але я не кусок заліза. — Вона відсунулася, поклавши перед собою клунок і плащ. — Я сама можу купити собі коня, якщо потрібно. Всю дорогу куди?