— Королівський палац, — сказала Зарін йому в спину, — і Великий зал Ради. Кажуть, що перший король Ілліану сказав, що Рада дев’яти може збудувати будь-який палац, який вона захоче, — тільки він не має бути більшим від його власного. Тож Рада повністю відтворила королівський палац, і лише на два фути зменшила його у всіх вимірах. Відтоді в Ілліані так і повелося. Король і Рада дев’яти сперечаються одне з одним, а Асамблея протистоїть обом; тож поки вони зайняті своїми сварками, люди живуть так, як їм хочеться, і ніхто особливо не зазирає їм через плече. Це непоганий спосіб життя для тих, хто прив’язаний до одного міста. Можливо, тобі також буде цікаво знати, ковалю, що це — площа Таммаз, де я давала клятву мисливця. Думаю, я навчу тебе багатьом речам, і тоді ніхто не помітить сіна у твоєму волоссі.

Перрин змусив себе прикусити язика, — і вирішив не роззиратися так відверто довкола.

Здавалося, ніхто не сприймав Лояла як щось незвичайне. Кілька людей затримали на ньому погляд, і кілька малих дітей бігли за ними деякий час, — але виявилося, що в Ілліані всі знали, хто такі оґіри. Ніхто також не помічав ні спеки, ні вологості.

Цього разу Лоял, схоже, не був задоволений такою зустріччю. Його довгі брови звисли аж до щік, вуха зів’яли, — хоча Перрин не був упевнений, що це не через повітря. Його власна сорочка прилипла до тіла через піт і вологість.

— Ти боїшся, що зустрінеш іншого оґіра тут, Лояле? — спитав він. Перрин відчув, як Зарін заворушилась позаду, й прокляв свій язик. Він хотів, щоб дівчина знала навіть менше від того, що збиралася їй розповісти Морейн. Тоді, можливо, їй стане нудно, і вона піде. Якщо Морейн дозволить їй тепер піти. Згоріти мені, я не хочу, щоб якийсь клятий сокіл сидів у мене на плечі, навіть якщо він гарненький.

Лоял кивнув.

— Наші каменярі інколи приходять сюди. — Він говорив тихо не лише як на оґіра, а й загалом. Навіть Перрин ледь чув його. — Зі стеддінга ІПанґтай, маю на увазі. Ті, хто збудували частину Ілліана — палац Асамблеї, Великий зал Ради та дещо інше — були каменярами з мого стеддінгу, і їх інколи привозять сюди, якщо потрібно щось відремонтувати. Перрине, якщо тут будуть оґіри, вони захочуть, щоб я повернувся до стеддінлу. Я мав би подумати про це раніше. Це місце тривожить мене, Перрине. — Його вуха нервово заворушилися.

Перрин під’їхав ближче й поплескав Лояла по плечу. Для цього йому довелося витягтися вгору і піднести руку вище голови. Пам’ятаючи про Зарін позаду, він обережно підбирав слова.

— Лояле, я впевнений, що Морейн не дозволить їм забрати тебе. Ти з нами вже давно, і, схоже, вона хоче, аби ти був з нами. Вона не віддасть тебе, Лояле.