— У нас попереду все ще багато ліг до Тіра, — сказав Лан. — Оґір має рацію. — Він уже був у сідлі.

За мить Морейн виструнчилася й пришпорила кобилу. Вона вже наполовину з’їхала з кургану, коли Перрин зняв тятиву й забрав у Лояла віжки Ходака. Горіти тобі, Морейн! Я знайду відповіді!

Спершись на впале дерево, Мет насолоджувався теплом багаття. Три дні тому дощі перемістилися на південь, але він усе ще відчував вологу. У цей момент Мет заледве помічав вогники, що танцювали. Юнак замислено роздивлявся маленький, вкритий воском циліндр у своїй руці. Том був поглинутий настроюванням своєї арфи, бурмочучи собі під носа щось про дощ і вологу, і навіть не дивився у Метів бік. Довкола них у темних хащах сюрчали цвіркуни. Опинившись між селами при заході сонця, вони обрали цей перелісок, розташований подалі від дороги. Протягом двох ночей вони намагалися купити кімнату для ночівлі; двічі фермери спускали на них своїх собак.

Мет витяг свій ніж із піхов — і завагався. Талан. Вона сказала, що вони вибухають лиш інколи. Талан. Так обережно, як тільки міг, він розрізав трубку по всій її довжині. Це таки була трубка, до того ж паперова — вдома він знаходив шматочки паперу на землі після феєрверків — точніше, зроблена з кількох шарів паперу, але всередині заповнена чимось схожим на порохно, чи, можливо, сіро-чорну дрібну гальку разом з пилюкою. Він помішав їх на долоні одним пальцем. Як, заради Світла, галька може вибухнути?

— Спопели мене Світло! — прокричав Том. Він сунув свою арфу у футляр, немовби захищаючи від того, що було в Метовій руці. — Ти хочеш вбити нас, хлопче? Ти хіба не чув, що ця річ вибухає вдесятеро сильніше від повітря, аніж від вогню? Феєрверки — майже те ж саме, що й фокуси Айз Седай, хлопче.

— Можливо, — сказав Мет, — проте, як на мене, Елудра не схожа на Айз Седай. Я колись думав, що годинник майстра аль’Віра — це теж щось близьке до витівок Айз Седай. А тоді відкрив задню кришку й побачив там безліч маленьких детальок.

Це були неприємні спогади. Майстриня аль’Вір тоді першою побачила його, вслід за нею прийшли Мудриня, його батько і мер, — і ніхто не повірив йому, що він хотів лише подивитися. Я міг би скласти все назад. — Мені здається, Перрин міг би скласти такий, якби побачив усі ті маленькі колеса, і пружинки, і ще щось.

— Ти здивуєшся, хлопче, — сухо сказав Том. — Але навіть поганий годинникар — доволі багата людини, і вони на це заслуговують. Але годинник не вибухає тобі в обличчя!

— Як і це. Що ж, тепер від цього жодної користі. — Він кинув жменю паперу й дрібної гальки у вогонь, через що Том аж вискнув; камінчики спалахнули крихітними вогниками, і почувся запах їдкого диму.