— Ти таки хочеш нас убити. — Нестійкий голос Тома підвищувався й сильнішав до кінця фрази. — Якщо я вирішу, що хочу померти, я піду до королівського палацу в Кеймліні й ущипну Морґейз. — Його довгі вуса закрутилися. — Не роби так більше! •

— Воно не вибухне, — сказав Мет і похмуро поглянув на вогонь. Він занурив руку в промаслений рулон з іншого боку позаду колоди й витягнув ще один феєрверк, тільки більший. — Цікаво, чому не бабахнуло.

— Мені байдуже, чому не бабахнуло! Не роби цього більше!

Мет подивився на нього й засміявся.

— Годі труситись, Томе. Нема ж чого боятися. Я тепер знаю, що всередині. Принаймні я знаю, як воно виглядає, але... Не кажи цього. Я більше не розрізатиму їх, Томе. Набагато цікавіше запустити їх.

— Я не боюся, брудний ти свинопасе, — сказав Том з підкресленою гідністю. — Мене трусить від гніву, бо мені доводиться подорожувати з телепнем із козлиними мізками, який може нас убити лише тому, що не думає ні про що, окрім власного...

— Хо, багаття!

Мет перезирнувся з Томом, коли вони почули стукіт копит. Порядні мандрівники зазвичай не вирушають у дорогу так пізно. Але гвардійці королеви стежать за безпекою прилеглих доріг; та й ті четверо, що їхали верхи, не були схожі на крадіїв. Серед них була одна жінка. Усі чоловіки були вбрані у довгі плащі і, здавалося, були її слугами. Жінка була вродливою, з блакитними очима, із золотим кольє, у сірій шовковій сукні й оксамитовому плащі з широким каптуром. Всі злізли з коней. Один чоловік тримав віжки її коня, а інший — стремено; підходячи до багаття, жінка зняла рукавички і всміхнулася Мету.

— Боюся, ніч наздогнала нас зарано, молодий майстре, — сказала вона, — і я потурбую вас питанням, у якому напрямку найближчий заїзд, якщо ви знаєте.

Мет усміхнувся й почав підводитися. Він уже був майже підвівся, коли почув, як один з чоловіків щось пробурмотів, а інший дістав з-під плаща вже заряджений арбалет.

— Убий його, дурню! — закричала жінка. Мет жбурнув феєрверк у багаття й кинувся до своєї палиці. Далі був гучний вибух і спалах світла.

— Айз Седай, — закричав чоловік.

— Це феєрверк, дурню! — крикнула жінка.

Мет звівся на ноги з палицею в руках і побачив, що в тому місці, де він сидів, із колоди стирчала арбалетна стріла. Арбалетник повалився на землю; в його грудях стирчало руків’я Томового ножа.

І це було все, що він устиг побачити, — бо двоє інших чоловіків кинулися на нього повз багаття, підводячи мечі. Один з них раптово впав на коліна, випустивши з рук меча, і, падаючи долілиць, намагався дотягтися до ножа, що простромив його спину. Другий чоловік не помітив падіння компаньйона; він, очевидно, очікував, що працюватиме в парі, відволікаючи увагу опонента, тож зробив випад мечем Метові в живіт. Відчуваючи ледь не презирство, Мет ударив його в зап’ясток одним кінцем палиці, чим вибив меч, а тоді другим кінцем влучив у лоба. Очі чоловіка закотилися, коли він різко впав на землю.