За цим білим муром стояли будівлі, що цілком могли б належати Тар Балону. Звивисті вулиці видирались на пагорби, де височіли стрункі вежі; їхні плиткові стіни мерехтіли на сонці сотнями відтінків. Унизу виднілися парки, посаджені так майстерно, що згори видавалися візерунками. Звисока можна було помилуватися й панорамою всього міста, а також пагорбами і лісами, що простягалися ген за його межами. Справді байдуже, якою вулицею він їхатиме. Усі вони спіраллю вели до того, що він шукав: до королівського палацу Андору.

Незабаром він уже перетинав велику овальну площу перед палацом, їдучи в напрямку високих, позолочених воріт. Білосніжний палац Андору точно міг би розміститися серед див Тар Валона — зі своїми стрункими вежами й золотими куполами, що виблискували на сонці, з високими балконами й вигадливим кам’яним різьбленням. Золотий лист на одному з куполів міг би забезпечити Мету розкішне життя протягом року.

На площі майже не було людей — так, наче вона була призначена лише для значущих випадків. Дюжина гвардійців стояла перед зачиненими воротами, схиливши луки, — всі під одним кутом, — обік своїх блискучих кірас; їхні обличчя були сховані під металевими заборонами начищених шоломів. Товстий офіцер з відкинутим назад плащем, що відкривав вузол золотої тасьми на плечі, прогулювався вперед-назад уздовж строю, оглядаючи кожного чоловіка так, наче шукав на них пилюку чи іржу.

Мет смикнув віжки й натягнув усмішку:

— Доброго ранку, капітане.

Офіцер озирнувся, витріщившись крізь решітку шолома своїми глибокими очима-намистинками, наче пухкий щур з клітки. Чоловік був старшим, ніж Мет очікував — точно достатньо старший, щоб мати не один вузлик тасьми — і радше жирний, аніж тілистий.

— Чого тобі, фермере? — грубо спитав він.

Мет зітхнув. Зроби все правильно. Створи хороше враження, щоб цей дурень не змушував тебе чекати тут весь день. Я не хочу розмахувати наказом Амерлін усюди, тільки щоб не оббивати пороги.

— Я прибув з Тар Валона, від Білої Вежі, доправляючи лист від...

— Ти прибув з Тар Валона, фермере? — Пузо офіцера гойдалося, коли він засміявся, але його сміх обірвався, немов він обрізав його ножем, і чоловік люто зиркнув. — Нам не потрібні листи з Тар Валона, шахраю, — якщо така річ у тебе є! Наша добра королева — нехай світло благословить її! — не читатиме й слова з Білої Вежі, поки її дочка-спадкоємиця не повернеться. Ніколи не чув, щоб повідомлення з Вежі приносив фермер у плащі та бриджах. Мені зрозуміло, що це просто такий фокус, — і ти думаєш, що, можливо, зможеш виманити дріб’язок за начебто доправляння листа, — але в кращому випадку тебе не запроторять до в’язниці. Якщо ти справді приїхав із Тар Балона, повертайся туди й скажи Вежі, щоб вони повернули дочку-спадкоємицю, інакше ми самі прийдемо по неї! Якщо ти шукаєш срібла, — то геть із моїх очей, інакше ми всю душу з тебе виб’ємо! У будь-якому разі геть звідси, відсталий бовдуре!