Здавалося, про Мета вона вже й забула. Він похитав головою й рушив шукати ту бібліотеку, якої не пам’ятав. Мет не міг згадати також, чи була Колін заміжня за майстром Ґіллом, — але якщо хороша жінка повинна давати інструкції своєму чоловікові, то так воно й було. Вродлива прислужниця з великими очима пирснула й направила його вниз коридором, вздовж загальної зали.

Коли він увійшов до бібліотеки, то зупинився й роззирнувся. Вона містила більше трьохсот книжок на полицях, вбудованих у стіну, — і ще більше лежало на столах; він ніколи в житті ще не бачив такої кількості книжок в одному місці. Мет помітив примірник «Мандрів Джеїна Обходисвіта» в шкіряній палітурці на столику біля дверей. Він завжди хотів прочитати цю книжку — Ранд і Перрин часто озвучували якісь думки з неї, — але йому ніколи не вдавалося прочитати книжки, котрі він запланував.

Рожевощокий Базел Ґілл і Том Мерилін сиділи за столом один навпроти одного над кам’яною дошкою, а люльки в їхніх зубах випускали тонкі блакитні цівочки тютюнового диму. Пістрява кішка сиділа на столі, поруч з дерев’яним горнятком для гри в кості, згорнувши свій хвіст на лапи, і спостерігала за грою. Плаща менестреля ніде не було видно, тож Мет припустив, що той лишив його в кімнаті.

— Ти впорався швидше, ніж я очікував, хлопче, — сказав Том з люлькою в зубах. Він покрутив свій довгий білий вус, розмірковуючи, де поставити наступний камінець на розкресленій дошці. — Базеле, ти пам’ятаєш Мета Коутона?

— Пам’ятаю, — сказав товстий господар, вдивляючись у дошку. — Пригадується мені, що востаннє, коли ти тут був, то хворів. Сподіваюся, зараз тобі краще, хлопче.

— Краще, — сказав Мет. — Це все, що ви пам’ятаєте? Що я хворів?

Майстер Ґілл наморщив носа після Томового ходу й витяг люльку із рота.

— Зважаючи на те, з ким ти пішов, хлопче, і теперішній стан речей, — мабуть, мені краще більше й не пам’ятати.

— Айз Седай тепер не шанують, чи не так? — Мет поклав свої речі на одне велике крісло, припер палицю до його спинки, а сам усівся в інше крісло, перекинувши одну ноіу через його бильце.—Гвардійці біля палацу, схоже, вважають, що Біла Вежа викрала Елейн.

Том похмуро подивився на сувій феєрверків, потім — на свою люльку та щось пробурмотів до себе, перш ніж повернутися до гри.

— Навряд чи, — сказав Ґілл, — але все місто знає, що вона зникла з Вежі. Том каже, що вона повернулася, — але ми нічого подібного тут не чули. Можливо, Морґейз знає, — але всі аж до стайничого бояться дихнути, аби лишень вона не позносила їм голови. Лорд Ґаебріл справді стримує її від того, щоб вона не відправила когось на шибеницю, — але я не впевнений, що вона цього не зробить. І він точно не впорався з її люттю, адресованою Тар Валону. На мою думку, він лише усе погіршив.