— Стільки часу минуло, Ремі. — Мет кинув йому срібняка. — Ти ж пам’ятаєш мене?

— Не можу сказати... — почав було Ремі, а тоді помітив блиск срібла, хоча очікував на мідяк; він кашлянув, і його короткий кивок перетворився на щось середнє між ударом чолом і поривчастим поклоном. — Чого ж, звісно, я пам’ятаю, молодий майстре. Пробачте мені. Вислизнуло з голови. Людей погано залам’ятовую. Коней краще. Я знаю коней, так. Хороші тварини, юний майстре. Я добре піклуватимуся про нього, — будьте певні.

Він пробелькотів все це дуже швидко, — Мет навіть слова не міг би вклинити, а тоді погнав мерина до стайні, перш ніж виникла б потреба звернутися до Мета на ім’я.

З кислою міною юнак поклав товстий згорток феєрверків під руку, а решту торб почепив на плечі. Цей тип не відрізнить мене від нігтя на пальці ноги Яструбиного Крила.

Кремезний м’язистий чоловік сидів на перевернутій бочці біля дверей кухні, лагідно чухаючи вухо чорно-білої кішки, що згорнулася в нього на колінах. Очі з важкими повіками уважно вивчали Мета, а особливо палицю за його спиною, — однак чоловік не припиняв гладити кота. Мет, здається, пам’ятав його, але не міг пригадати імені. Зайшовши у двері, хлопець нічого не сказав, той чоловік також промовчав. Жодних підстав для того, щоб вони пам’ятали мене. Можливо, ці кляті Айз Седай щодня приходять сюди по когось.

На кухні двоє кухарчуків і три посудомийки звивалися між пічками й рожнами під керівництвом огрядної жінки з волоссям, скрученим у іульку, й довгою дерев’яною ложкою, котру вона використовувала лише для того, аби вказувати, що мусить бути зроблено. Мет був упевнений, що впізнав цю огрядну жінку. Колін, — що за ім’я для такої товстунки; але всі називали її Кухаркою.

— Що ж, Кухарко, — мовив він, — я повернувся, — і року не минуло.

Вона вдивлялася в нього якийсь час, а тоді кивнула.

— Я пам’ятаю тебе. — Мет заусміхався. — Ти був тут з тим молодим принцом, так? — Продовжила вона. — Він був так схожий на Тиґрейн, — хай Світло осяє пам’ять про неї. Ти його слуга, так? Він теж повернувся, ' цей молодий принц?

— Ні, — відрізав Мет. Принц! О світло! — Не думаю, що він скоро повернеться, — а якщо й так, то вам це не сподобається. — Жінка запротестувала, розповідаючи, яким хорошим, красивим юнаком був принц — щоб я згорів, чи е де-небудь жінки, які б не задивлялися на Ранда — йне дивилися телячими очима від самої згадки його імені ? Вона в біса заверещала б, якби знала, хто він зараз — але він не дозволив їй завершити. — А майстер Ґілл тут? І Том Меррилін?

— У бібліотеці, — сказала вона, принюхавшись. — Коли побачиш його, передай від мене, що потрібно прочистити водостік. Сьогодні ж. — Вона звернула увагу на одну зі своїх помічниць, котра робила щось зі смаженою яловичиною, і пошкандибала до неї. — Не так багато, дитино. М’ясо буде надто солодким, якщо ти покладеш стільки аррату.