Через сотню кроків униз дощовою вулицею з протилежного боку розташовувалась інша корчма; за нею через двісті кроків була ще одна, і далі — ще одна. Мет рушив до них і затримався там достатньо довго, тож Том устиг розпустити свій плащ і розповісти історію, дозволивши комусь налити собі склянку вина, поки Мет розпитував про високого чоловіка з сивим пасмом у коротко стриженій чорній бороді та про трьох дівчат. Він виграв кілька монет у кості, однак нічого не дізнався, — як і Том. Він був радий, що менестрель, схоже, зробив лише кілька ковтків вина в кожній корчмі; на кораблі Том утримувався від випивки, але Мет не був упевнений, що чоловік не порине знову у винний запій в Тірі. Коли вони відвідали дюжину залів, Мет відчув, як поважчали його повіки. Дощ трохи зменшився, хоча все ще монотонно падав грубими краплями, — але тепер відчувався вітер. Небо забарвилося в темно-сірий, очікуючи на світанок.

— Хлопче, — пробурмотів Том, — якщо ми не повернемося до «Білого півмісяця», я засну тут, під дощем. — Він закашлявся. — Ти помітив, що ми пройшли повз три корчми? Світло, я так утомився, що не можу думати. У тебе є план, куди йти, про який ти не розповів мені?

Мет сонно стежив за високим чоловіком у плащі, який квапливо зайшов за ріг. Світло, я втомився. Ранд за п’ятсот ліг звідси, грається в клятого Дракона.

— Що? Три корчми?

Вони стояли прямо перед однією — «Золотим горнятком», як було написано на вивісці, якою хилитав вітер. Зображення під словами було не надто схоже на гральне горнятко, але Мет вирішив спробувати ще цю корчму.

— Ще одну, Томе. Якщо ми не знайдемо їх тут, то повернемося й ляжемо спати.

Сон звучав значно привабливіше, ніж гра в кості, хай і на сто золотих, — однак Мет змусив себе зайти досередини.

Ступивши лише два кроки загальною залою, Мет побачив його. Кремезного чоловіка, що носив зелений каптан із блакитними смужками вздовж пишних рукавів. Це був Комар: коротка підстрижена борода з сивим пасмом на підборідді. Він сидів на одному з тих дивних стільців з низькою спинкою за столом на іншому кінці кімнати, струшуючи шкіряним горнятком і посміхаючись чоловіку навпроти. Інший чоловік був вбраний у довгий каптан та широкі бриджі, і він не посміхався. Він дивився на монети на столі, немовби бажав, щоб вони повернулися до його гаманця. Інше горнятко стояло біля ліктя Комара.

Комар підняв шкіряне горнятко і почав сміятися ще до того, як кубики перестали обертатися.

— Хто наступний? — крикнув він, згрібаючи виграш на свою частину столу. Перед ним уже була значна купа срібла. Він зібрав кубики назад у горнятко і покалатав ними.