— Розбудіть мене за годину, — сказала Еґвейн.

Елейн спохмурніла.

— Так мало цього разу?

— Тебе щось турбує? — спитала Найнів. — Можливо, ти користуєшся ним надто часто.

— Якби я цього не робила, ми б досі були у Тар Балоні: чистили б горщики й сподівалися знайти Чорну Аджу, перш аніж Сірий Чоловік знайде нас, — огризнулася Еґвейн.

Світло, Елейн має рацію. Я огризаюся, немов ображена дитина. Вона глибоко зітхнула.

— Можливо, я й тривожуся. Мабуть, це через те, що ми так близько до Серця Каменя. Близько до Калландора. Близько до пастки, — якою б вона не була.

— Будь обережна, — сказала Елейн, і Найнів ще тихіше додала:

— Будь дуже обережна, Еґвейн. Будь ласка.

Вона коротко посмикувала свою косу.

Еґвейн лягла у низьке ліжко, обабіч якого сиділи дівчата, і грім прокотився небом. Сон прийшов повільно.

Знову перед нею розляглися пагорби, — як завжди, всіяні квітами й метеликами під весняним сонцем; віяв легкий вітерець, і щебетали дзвінкі пташки. Цього разу вона була вбрана у зелену шовкову сукню з вишитими на грудях золотими птахами та взута у зелені оксамитові капці. Тер’анлріал був таким легким, що, здавалося, міг вислизнути з її сукні, — якби не вага персня із Великим Змієм, що тягла його вниз.

Простим шляхом спроб і помилок вона трохи вивчила правила Тел’а-ран ’ріоду — навіть цей Світ Снів, цей Невидимий світ мав свої правила, хоч і дивні; вона була впевнена, що не знає й десятої їх частини — і знає лише один спосіб, як змусити себе опинитися там, де вона хоче. Заплющивши очі, вона очистила свій розум — так, наче хотіла охопити саїдар. Це було не так просто: адже пуп’янок троянди намагався сформуватися, і вона продовжувала відчувати Істинне Джерело, продовжувала прагнути охопити його, але цю порожнечу потрібно було заповнити дечим іншим. Вона уявила Серце Каменя таким, яким бачила його в цих снах, продумала кожну деталь, — досконало, без жодної білої плями. Величезні поліровані колони червоного каменю. Потерта кам’яна підлога. Купол високо над головою. Кришталевий меч, недоторканний, що повільно обертався в повітрі руків’ям донизу. Коли все стало таким реальним, що вона була впевнена, що може дотягтися й торкнутися цього, вона розплющила очі й опинилася там, у Серці Каменя. А точніше, у Серці Каменя, яке існувало в Тел’аран’ріоді.

Там були колони і Калландор. А навколо осяйного меча, майже такі ж тьмяні й ефемерні, як тіні, сиділи тринадцять жінок, схрестивши ноги, і дивилися на Калландор, поки він обертався. Медововолоса Ліандрін повернула голову й подивилась просто на Еґвейн своїми великими темними очима. Її губи, як трояндовий пуп’янок, вигнулися в посмішці.