— Думаю, у цій частині міста шукати немає сенсу, Томе, — крикнув він. — Уся ця грязюка і рибний сморід. Ти можеш уявити, щоб Найнів, Еґвейн — чи Елейн! — зупинилися десь тут? Жінкам подобаються охайні й чисті речі, Томе, — і щоб добре пахли.

— Можливо, хлопче, — пробурмотів Том і закашлявся. — Але тебе б здивувало те, з чим жінки можуть змиритися.

— А може, й твоя правда.

Притримуючи плащ так, щоб він накривав феєрверки, Мет збільшив свої кроки.

— Ходімо, Томе. Я хочу цієї ж ночі знайти або Комара, або дівчат.

Том шкутильгав за ним, постійно кашляючи.

Вони увійшли крізь широкі ворота — які не охоронялися під час дощу — до міста, і Мет з полегшенням відчув бруківку під ногами. І не більше ніж

через п’ятдесят кроків угору по вулиці стояла корчма, із вікон загальної зали якої лилося світло. Музика рвалася в ніч. Навіть Том, долаючи кульгавість, пройшов останні п’ятдесят кроків крізь дощ доволі швидко.

Господар «Білого півмісяця» носив довгий блакитний каптан, що через статуру обтискав чоловіка як вище, так і нижче талії, — на відміну від більшості чоловіків, котрі сиділи за столами на стільцях з низькими спинками. Мет прикинув, що широкі бриджі господаря, прив’язані до кісточок над низькими туфлями, могли б умістити двох звичайних чоловіків, — по кожному в одну ногу. Служниці були вбрані в темні, закриті сукні з короткими білими фартухами. Між двома кам’яними вогнищами музикант грав на цимбалах. Том скептично глянув на нього й похитав головою.

Гладкий власник на ім’я Каван Лопар був просто щасливий надати їм кімнати. Він наморщився через брудне взуття, але срібло з Метової кишені — золото вже закінчувалося — і Томів клаптиковий плащ розгладили зморшки на його чолі. Коли Том сказав, що виступатиме за невеличку платню протягом кількох ночей, підборіддя Лопара вдоволено сіпнулося. Про великого чоловіка з сивим пасмом у бороді він нічого не знав, як і про трьох дівчат за тими описами, що їх сказав Мет. Юнак залишив усе, крім свого плаща й палиці, у кімнаті, краєм ока переконавшись у тому, що там є ліжко — сон був спокусою, але він відкинув цю думку, — тоді проковтнув гостре рибне рагу й знову кинувся під дощ. Він був здивований тим, що Том пішов за ним.                             ^:

— Я гадав, ти захочеш залишитися там, де сухо, Томе.

Менестрель погладив футляр з флейтою, що досі був під його плащем. Решту речей він залишив у кімнаті.

— Люди охочіше говорять з менестрелями, хлопче. Я можу щось дізнатися, — щось таке, чого тобі не скажуть. І я не хочу, щоб дівчатам зашкодили, — не менше від тебе.