— Хтось ще хоче випробувати свій талан?

Схоже, ніхто більше не хотів, — однак він продовжував калатати й сміятися.

Визначити господаря було неважко, хоча у Тірі вони й не носили білих фартухів. Його каптан був такого ж синього відтінку, як і в інших власників, з якими Мет спілкувався. Товстун, хоч і вполовину менший від Лопара і з меншою кількість підборідь, сидів самотою за столом, жваво поліруючи олов’яний кухоль, і зиркав через усю кімнату на Комара, — але лише тоді, коли той на нього не дивився. Дехто з інших відвідувачів теж похмуро поглядав на нього краєм ока. Але не тоді, коли дивився він.

Мет притамував початкове бажання кинутися на Комара, стукнути його по голові своєю палицею і змусити сказати, де Еґвейн та інші. Щось було не так. Комар був єдиним чоловіком з мечем, якого Мет тут бачив, — але те, як інші поглядали на нього, приховувало щось більше, ніж страх перед мечником. Навіть служниця, що принесла йому свіжий кухоль вина, за що він вщипнув її, нервово засміялася.

Подивитися на нього зусібіч, втомлено подумав Мет. Половина проблем, у які я втрапляю, стаються через те, що я цього не роблю. Я повинен подумати. Втома, здавалося, наповнила його голову вовною. Він махнув Тому, і вони підійшли до господаря, що підозріло подивився на них, коли вони сіли.

— Що це за чоловік з сивим пасмом у бороді? — спитав Мет.

— Ви не місцеві, правда? — сказав господар. — Він також чужоземець. До сьогоднішньої ночі я його не бачив, — але я знаю, хто він. Один з тих, хто приїжджає сюди й збагачується на торгівлі. Достатньо багатий торговець, щоб носити меч. Але це не привід, щоб так ставитися до нас.

— Якщо ви ніколи раніше не бачили його, — сказав Мет, — то звідки знаєте, що він — торговець?

Власник глянув на нього, як на віслюка.

— Його каптан, юначе, — і меч. Він не може бути лордом чи солдатом, якщо не місцевий, — значить, він багатий торговець. — Чоловік похитав головою через тупість чужоземців. — Вони приїжджають на наші землі, задирають носи, пестять дівчат прямо на наших очах, хоч їх сюди ніхто не кликав. Якби я пішов у Маул, то не обдирав би рибалок під час гри. Якби в Тавар, — то не грав би з фермерами на їхній урожай, який вони привезли, аби продати. — Він полірував кухоль все лютіше. — Такий талан у чоловіка. Мабуть, так він і збагатився.

— Він виграє, так? — Позіхаючи, Мет замислився про те, що було б цікаво зіграти з таким же щасливчиком, як він сам.

— Інколи він програє, — пробурмотів господар, — коли на кону кілька срібних пенні. Інколи. Але не коли срібна марка. Не менше дюжини раз сьогодні я бачив, як він переміг в «корони» з трьома коронами й двома трояндами. А у «Верх» іще частіше: у нього було три шістки й дві п’ятірки. Він викидав лише шістки в «Трійки» — і три шістки й п’ятірку кожним кидком у «Компас». Якщо йому так таланить, Світло сяє на нього, — і це добре для нього; але нехай грає з іншими торговцями, як і годиться. Як у чоловіка може бути такий талан?