— Ти програв, — тихо сказав Мет. Якщо його талан був аж таким, тоді, можливо, був саме час натиснути на нього. Голос десь із глибини голови говорив йому подумати, — але він був надто втомлений, щоб слухатися. — Гадаю, твій талан вичерпується, Комаре. Якщо ти щось зробиш цим дівчатам, він і зовсім закінчиться.

— Я навіть не знайшов... — почав було Комар, досі дивлячись на кубики, а тоді підвів голову. Його обличчя зблідло. — Звідки ти знаєш моє ім’я?

Він не знайшов їх, — поки що. Талане, солодкий талане, залишайся зі мною.

— Повертайся до Кеймліна, Комаре. Скажи Ґаебрілу, що не зміг їх знайти. Скажи, що вони мертві. Що-небудь, — але їдь із Тіра сьогодні ж. Якщо я побачу тебе знову, то вб’ю.

— Хто ти? — розгублено сказав кремезний чоловік. — Хто?..

За мить він уже оголив лезо меча й стояв на ногах.

Мет штовхнув та перекинув на нього стіл і схопився за палицю. Він уже й забув, який насправді кремезний цей Комар. Бородань відштовхнув стіл прямо на нього. Мет упав разом зі стільцем, тримаючи голими руками палицю, коли Комар відкинув з дороги стіл і посунув на Мета. Юнак уперся ногами в тулуб чоловіка, щоб зупинити натиск, і незграбно змахнув палицею, — лише щоб відвести меч. Проте удар вибив палицю з його пальців, і він натомість вхопився за зап’ясток Комара з клинком, що навис за кілька сантиметрів від його обличчя. Щось прогарчавши, він відкотився назад, щосили тиснучи на нього ногами. Очі Комара розширилася від здивування, коли він перелетів через Мета й звалився на стіл горілиць. Мет поповз до палиці, але коли схопив її, то побачив, що Комар не рухається.

Кремезний чоловік лежав, розкинувши ноги в стегнах на столі, а інша його половина звисала головою вниз зі столу. Чоловіки, що сиділи за столом, були вже на ногах, на безпечній відстані, заламуючи руки й нервово перезираючись. Негучний схвильований гул наповнював залу — це було не зовсім те, чого очікував Мет.

Меч Комара лежав біля його руки. Але він не рухався. Чоловік дивився на Мета, коли той відкинув меч і схилився на одне коліно перед ним. Світло! Мабуть, він зламав хребет!

— Я казав тобі їхати звідси, Комаре. Твій талан вичерпався.

— Дурень, — хрипів кремезний чоловік. — Ти... думаєш, я... єдиний... хто полює на них? Вони не... доживуть до... — Його очі витріщалися на Мета, а рот був відкритим, — однак він нічого більше не казав. І не скаже.

Мет дивився у ці скляні очі, намагаючись витягнути більше слів з мертвого чоловіка. Хто ще, — щоб ти згорів¹? Хто? Де вони? Мій талан. Щоб я згорів, — що сталося з моїм таланом? Він усвідомив, що господар відчайдушно смикає його за руку.