Важко дихаючи, Еґвейн підскочила в ліжку, ледь не звалившись на долівку.

— Що таке? — занепокоїлась Елейн. — Що сталося? Ти маєш наляканий вигляд.

— Ти лише встигла заплющити очі, — м’яко сказала Найнів. — Це вперше ти прокинулася сама, без нашої допомоги. Щось трапилося? — Вона різко смикнула косу. — 3 тобою все гаразд?

Як я повернулася¹? дивувалася Еґвейн. Світло, я навіть не знаю, що зробила. Вона розуміла, що просто хотіла відтягнути те, що мала сказати. Розв’язавши шнурок на шиї, вона поклала перстень з Великим Змієм і більший перекручений перстень-тер ’ашріал на свою долоню.

— Вони чекають на нас, — врешті сказала вона. Не було потреби казати хто. — І, гадаю, вони знають, що ми в Тірі.

Надворі гроза вдерлася в місто.

Дощ барабанив по палубі над головою; Мет дивився на кам’яну дошку на столі між ним і Томом, але насправді не міг сконцентруватися на грі, — навіть з андорською срібною маркою, що була на кону. Грім гуркотів, а в маленькому вікні було видно спалахи блискавок. Капітанську каюту «Швидкого» освітлювали чотири ліхтарі. Клятий корабель хоч і гладенький, як пташка, але суне до біса повільно. Судно трохи хитнулося, тоді ще раз; схоже, його хід змінився. Хай тільки зажене нас на мілину! Якщо він не витисне з цієї таратайки більшу швидкість, я засуну йому це золото до горлянки! Позіхаючи — він не міг нормально поспати ще з Кеймліна; не міг перестати переживати, щоб добре виспатися, — він поклав біленький камінець на перетин двох ліній; через три ходи він оточить десь п’яту частину Томових чорних камінців.

— Ти був би непоганим гравцем, хлопче, — сказав менестрель із люлькою в зубах, ставлячи свій наступний камінець, — якби зосередився на грі.

Його тютюн пахнув листям і горіхами. Мет потягнувся по ще один камінець із купки біля його ліктя, а тоді моргнув — і облишив камінь. За ті ж три ходи Томові камінці оточать більше третини його власних. Він не помітив, як це сталося, — і не бачив виходу.

— Ти коли-небудь програвав? Хоч одну гру?

Том витягнув люльку й погладив вуса.

— Давно такого не було. Морґейз раніше вигравала в мене десь половину партій. Кажуть, хороші командири солдат і хороші гравці у Велику гру так само вправні й в камінці. Вона — одна з них, і я впевнений, що Морґейз змогла б командувати також і битвою.

— Може, краще в кості ще раз? Камінці забирають багато часу.

— Мені подобається вигравати частіше, аніж один раз на дев’ять чи десять кидків, — сухо сказав сивоволосий чоловік.

Мет зірвався на ноги, коли двері розчахнулися й увійшов капітан Д ерн. Чоловік з квадратним обличчям струсив краплини дощу з рукавів свого плаща, бурмочучи собі під ніс якісь прокльони.