Лан запхнув свій плащ Охоронця у сакви ще два дні тому, коли стало зрозуміло, що той, хто послав Темних гончаків — від імені Саммаел Перрин здригався, намагаючись викинути його з голови, — той, хто послав їх, не відправив більше нікого. Охоронець не піддався спеці в Ілліані, — так само, як і слабшому теплу в Тірі. Його сіро-зелений каптан був застібнутий під шию.

Перрин розстібнув каптан до середини й розв’язав комір сорочки. У Тірі було дещо прохолодніше, ніж в Ілліані, але спекотно було десь так само, як влітку в Межиріччі, — і, як завжди буває після дощу, вологість повітря лише погіршувала ситуацію. Ремінь з його сокирою звисав з високої луки сідла. Йому приємніше було не носити його, — а там він був під рукою у разі необхідності.

Його здивувало багно на вулицях, котрими вони їхали. Брудні вулиці були лише в селах та малих містах, a Tip був одним з великих міст. Але, здавалося, люди не звертали на це уваги; деякі ходили босоніж. Жінка, що йшла на маленьких дерев’яних платформах, на мить затримала його уваїу, і він замислився над тим, чому всі їх тут не носять. Схоже, в цих мішкуватих бриджах чоловікам було комфортніше, ніж в обтислих, які носив він, — але юнак був упевнений, що почуватиметься дурнем, якщо спробує вбратися у них. Він уявив себе в таких бриджах, в одному з тих круглих брилів — і засміявся.

— Що тебе розвеселило, Перрине? — спитав Лоял. Його вуха зовсім опали й сховалися у волоссі; оґір занепокоєно вдивлявся у людей на вулиці. — Цей народ має такий вигляд... переможений, Перрине. Останнього разу, коли я тут був, вони виглядали зовсім інакше. Навіть люди, що дозволили вирубати свій гай, не заслуговують на такий вигляд.

Перрин почав розглядати обличчя людей — замість того, щоб просто дивитися на все. І зрозумів, що Лоял має рацію. Щось покинуло всі ці обличчя. Надія, мабуть. Цікавість. Вони навіть не зважали на групку вершників, — окрім тих випадків, коли слід було поступитись дорогою. Оґір, що височів на коні завбільшки з тяглового, для них нічим не відрізнявся від Лана чи Перрина.

Коли подорожні увійшли до міста крізь ворота у високій сірій стіні, вулиці змінилися на бруковані. Ворота вони минали під пильним поглядом темних очей солдат — в кірасах поверх червоних каптанів з широкими рукавами і вузькими білими манжетами, в круглих шоломах з гребенем зверху. Замість мішкуватих бриджів чоловіки тут носили обтислі, й заправляли їх у чоботи з халявами до колін. Солдати похмуро подивилися на меч Лана й торкнулися своїх, гостро зиркнули на сокиру Перрина та його лук, — але обличчя в них були якісь пригнічені, наче більше ніщо не вартувало їхніх зусиль.