Чоловік заговорив, не відриваючи погляду від роботи:

— Підмайстер? — це й були усі його слова.

— Ага, — так само коротко відповів Перрин.

Протягом якогось часу коваль працював. Це і справді був шкребок для очищення нутрощів дерев’яних бочок. Час від часу він уважно дивився на Перрина. Потім коваль на мить опустив молот, взяв короткий шмат грубої квадратної заготовки й сунув її Перринові до рук, а тоді підняв молот і продовжив роботу.

— Погляньмо, що ти зможеш зробити з цього, — сказав він.

Не замислюючись, Перрин рушив до ковадла з іншого боку горна й постукав заготовкою по його краю. Пролунав лункий дзенькіт. Цю сталь недостатньо довго тримали в печі, аби вона увібрала більше вуглецю з вугілля. Він майже повністю занурив її у гаряче вугілля, спробував дві бочки води, щоб визначити, котра з них солона — третя була з оливкової олією — а тоді зняв каптан й сорочку і обрав шкіряний жилет, що пасував до його статури. Більшість тіренців були менші від нього, однак він таки знайшов один, який йому підійшов. Підібрати фартух було простіше.

Повернувшись, він побачив коваля, що схилив голову над своєю роботою, киваючи й усміхаючись до себе. Але те, що юнак знав кузню, ще не доводило, що він — хороший коваль. Тож це потрібно було продемонструвати.

Коли Перрин повернувся до ковадла з двома молотами, набором пласких довгих кліщів й загостреним зубилом, плитка сталі вже нагрілася до темно-червоного кольору, — окрім маленької частинки, що не торкалася вугілля. Перрин попрацював міхами, стежачи, щоб колір металу посвітлішав, — аж поки він не став жовтим, майже білим. Тоді він дістав його кліщами, поклав на ковальню й узяв важчий із двох молотів. За його оцінкою, — приблизно десять фунтів і з руків’ям, яке більшість людей, що не знаються на ковальському ремеслі, вважають довшим, ніж треба. Він узяв його майже за край, — гарячий метал інколи жбурляється іскрами; він бачив шрами на руках коваля з Раундгілла, недбалого чоловіка.

Хлопець не хотів робити щось складне й вигадливе. Прості речі у такій ситуації — найкраще рішення. Він почав заокруглювати краї плитки; тоді викував середину в широке лезо, майже таке ж товсте, яків оригіналу, що лежав біля бочки, але десь на півтори долоні довше. Час від часу він відносив метал у вугілля, щоб зберегти його жовтий колір, а ще через деякий час узяв інший молот, десь наполовину легший. Частину за лезом він потоншив, тоді зігнув на розі ковадла. Наприкінці до неї можна бути прикріпити дерев’яну ручку. Потім він встановив в отвір ковадла гостре зубило, а по тому поклав сяйливий метал згори. Один різкий удар молота відрізав знаряддя, яке він виготовив. Майже. Це буде ніж для згладжування й вирівнювання верхівок бочкових клепок, — коли їх зберуть разом з іншими частинами. Коли він закінчить. Шкребок для бочки, який виготовляв тутешній коваль, наштовхнув його на цю думку.